24-й день війни. 22-й день не вдома.



Вирішила поділитися своїми способами не поїхати кукухою у цей непростий час. Можливо, комусь з вас вони стануть у нагоді.

Дотримуватися того самого графіку, що і до війни.

У перші дні усі ми не спали. Хтось не може заснути досі. Але це дійсно дуже важливо. Я жила за чітким графіком до війни і нарешті повністю його відновила. Прокидатися і засинати в один і той самий час, зранку щодня робити зарядку, ввечері годину перед сном читати книгу. Звісно, це лише ілюзія попереднього життя, але вона допомагає мені триматися.

Харчуватися як до війни.

Минуло два тижні війни, коли ми знову приготували собі боул з рисом, овочами і власноруч замаринованим тунцем. Але з першого дня на новому місці я готувала такі самі сніданки, як вдома. Не можу сказати, що зараз мій раціон на 100% такий самий, як вдома (це неможливо, коли раніше готувала страви на грилі у своєму дворі). Та й інші люди, з якими тепер живеш разом, мають власні харчові звички (а знаєте як складно встояти, коли хтось вже купив печиво?). Утім, я дуже сильно стараюся не слухати той внутрішній голос, який каже: «Зараз війна, можна їсти сосиски, смажену картоплю і солодощі». Хоча, іноді той голос виграє.

Створювати нові традиції. Усією квартирою ми почали влаштовувати спільні кіновечори та вилазки по закладах райцентру.

Облаштовувати побут на новому місці.

З одного боку, зараз я трохи шкодую, що на зйомній хаті в Ірпені залишилося так багато меблів, техніки тощо, чого нормальні люди собі не купують, поки не обзаведуться власним житлом. З іншого — я проти того, щоб роками терпіти незручності і відкладати життя на потім. Тому на новій квартирі без сучасного пилососа і електрочайника ми витримали... два тижні. Жартуємо, що влітку зробимо ремонт (і при цьому не надто віримо, що до літа на Львівщині буде безпечно залишатися). Можливо, це нераціональні витрати в квартиру, в якій ти житимеш невідомо скільки, але це сильно покращило якість життя і тут і зараз. А отже і моральний стан.

Продовжувати працювати. Мені неймовірно пощастило, що моя робота не зупинялася ані на день.
Я не втратила роботу, я не втратила зарплату (навпаки, отримала додаткову фінансову допомогу від компанії). І це те, що допомагає не лише виживати, але й відволікатися від війни і не збожеволіти.

... І при цьому відмовитися від фрилансів. Люди, які втратили роботу, мене зненавидять, але мені навіть продовжують надходити пропозиції пофрилансити, але їх я перенаправляю тим, кому більше треба. Я поєднувала 2-3 роботи останні 5 років, і тепер маю відповідь на питання, що мало статися, щоб я нарешті почала працювати лише на одній. Війна.
Хоч я і намагаюся триматися, але саме зараз не відчуваю в собі ресурсу працювати по 12 годин на день, як раніше. І я дозволила собі це не робити.

Волонтерити у вільний від роботи час (ну, хіба зрідка беручи для цього дей оф у випадку крайньої потреби). Якщо у вас є можливість працювати зараз — піднімайте економіку і працюйте, не віддавайте волонтерству 100% часу. Але у якості додаткової діяльності це чудова нагода відчути свою причетність до майбутньої перемоги і перемкнутися. Я почуваюся більш живою після цього. Але для мене важливо, щоб це волонтерство передбачало необхідність підняти свою попу і кудись поїхати, а не знову робити щось за ноутом (типу DDoS-ити русняві сайти). Я зрозуміла, що якщо волонтерство передбачає сидіння за ноутом, які і під час роботи, то воно мене не перемикає.