🕯️ ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ КРИЛОВЄ дати, які болять особливо.29 лютого — день, що приходить лише раз на чотири роки. Але для родини, для громади, для всіх, хто знав Олександра Михайловича, цей день тепер назавжди щорічний у пам’яті — день втрати, день тиші, день невимовного болю.Він повернувся з війни не переможеним. Він повернувся воїном. Та разом із ним повернулася й хвороба — важкий, підступний наслідок пережитого. Те, що не змогли зламати обстріли й фронтові дороги, поволі підточувало його сили вже вдома.Він боровся. Терпів. Тримався.Як тримав позиції на сході — так тримався і в боротьбі за власне життя.Та війна інколи продовжується і після демобілізації. І цього разу вона забрала його тихо, без пострілів, але так само боляче.Олександр Михайлович прожив життя людини честі. Доброволець, ветеран, Захисник. Людина, яка двічі без вагань стала на захист України. Його мужність вимірюється не лише нагородами — вона вимірюється вибором. І цей вибір він робив завжди на користь Батьківщини.Минув ще один рік.Біль не зник.Порожнеча не заповнилася.Та разом із сумом живе й вдячність — за відданість, за силу, за жертву.Світла пам’ять Герою.Його ім’я назавжди залишиться в історії громади та в серцях людей.
🖤🕯️ ЧОРНА ЗВІСТКА З ФРОНТОВОГО ПЕКЛУ: ЧЕРЕЗ ДВА РОКИ НЕВІДОМОСТІ ПОВЕРТАЄТЬСЯ «НА ЩИТІ» ГЕРОЙ СЕРГІЙ РІДКОБОРОДХорольська громада знову в жалобі через біль непоправної втрати. Лютий не припиняє свій кривавий ритм війни, і ще одна гірка звістка стискає серця небайдужих. Після двох років болісної невідомості додому «на щиті» повертається наш земляк з села Вишняки, мужній Захисник України – Рідкобород Сергій Григорович.Солдат, радіотелефоніст 3 піхотного взводу 3 піхотної роти 143 окремої механізованої бригади Збройних Сил України загинув 24 березня 2024 року поблизу села Богданівка Бахмутського р-ну Донецької обл., мужньо виконуючи військовий обов’язок. Довгий час вважався зниклим безвісти за особливих обставин. Лише 18 лютого 2026 року тіло Героя було ідентифіковано за результатами ДНК-експертизи відповідно до Постанови слідчого управління ГУ Національної поліції в Черкаській області.Два роки невідомості, надії й молитви… І страшна правда, яка болем відгукнулася у серцях рідних і близьких. Хорольська громада з глибоким сумом і щемом у серці висловлює щирі співчуття родині полеглого Захисника. Розділяємо невимовний біль утрати з найдорожчими для нього людьми: сестрою – Світланою Григорівною Шуть, братом – Юрієм Григоровичем Рідкобородом, цивільною дружиною – Світланою Михайлівною Колот, донькою – Аліною Сергіївною Федорченко, внучкою – Вікторією Романівною Федорченко, племінниками – Віктором і Богданом Шуть, Анною Кравченко, односельцями, колегами та військовими побратимами.❗️❗️❗️Увага! Траурна церемонія прощання відбудеться у понеділок, 02 березня 2026 року об 11:00 год, на площі скорботи біля пам’ятника Тарасу Шевченку, заупокійна літія – у Свято-Троїцькій церкві, а чин поховання – на кладовищі в с.Вишняки. День поховання Героя Рідкоборода Сергія Григоровича, 02 березня, оголошується днем жалоби на території Хорольської міської територіальної громади відповідно до розпорядження міського голови. На знак скорботи за загиблим Захисником прохання приспустити Державний Прапор України на адміністративних будівлях, підприємствах та організаціях громади. У цей день забороняється проведення розважальних заходів, а також звучання музики та рекламних аудіороликів у громадських місцях.Світла, порядна людина, турботливий батько й дідусь, надійний брат, вірний друг – таким назавжди залишиться Сергій Григорович у пам’яті тих, хто його знав. Він віддав найдорожче – своє життя – за свободу і незалежність України, за мирне майбутнє прийдешніх поколінь.🇺🇦 Вічна пам’ять і слава Герою! Назавжди в строю! Навіки з честю!
Пирятинська громада знову в жалобі через загибель Захисника – на щиті на рідну землю повертається пирятинець Олексій Мельниченко. З січня 2024 року військовослужбовець вважався зниклим безвісти. Народився 28 серпня 1989 року у Пирятині в родині військового. У 2006 році закінчив міську школу №4. Фах слюсаря з ремонту автомобілів, електрогазозварника здобув у Полтавському професійно-технічному училищі №4. У 2007-2008 роках проходив строкову службу в лавах ЗСУ. Далі працював маляром на СТО у ФОП Немийноги. На захист України Олексій Мельниченко був мобілізований 20 січня 2023 року. Загинув 13 січня 2024 року в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області. Прощання з Олексієм Мельниченком відбудеться у п’ятницю, 27 лютого:о 10:00 – за домашньою адресою: м.Пирятин, вул.Європейська,4А;об 11:00 – на площі перед адмінбудівлею Пирятинської міської ради. Шановні пирятинці! Долучіться до церемонії прощання, аби гідно провести в останню путь Захисника, який віддав життя за Україну!
🖤🕯️ МУЖНІСТЬ ПОЛЕГЛОГО ГЕРОЯ ВОЛОДИМИРА ДУДНИКА – СИМВОЛ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА НЕСКОРЕНОСТІХорольська земля знову в скорботі… Вона приймає у своє царство вічного спокою не лише своїх синів і доньок, а й тих Героїв, які, рятуючись від війни, знаходили тут тимчасовий прихисток, але назавжди стали частиною нашої громади. Родина внутрішньо переміщених осіб з Луганщини, яка мешкає у Староаврамівському старостаті, отримала трагічну звістку про загибель Володимира Миколайовича Дудника – Воїна честі, мужності й незламного духу.Життєвий шлях солдата, стрільця-помічника гранатометника 3-ої окремої штурмової бригади Збройних Сил України обірвалося 21 лютого 2026 року. По фатальному збігу обставин і невблаганної долі трагедія, яка забрала молоде життя Воїна з досвідом бойового медика, сталася на його рідній Луганщині – землі, за яку він боровся до останнього подиху.Володимир був із тих, хто не шукав легких шляхів. Там, де було найважче – завжди був він. Там, де лунали вибухи й стояв стогін поранених – його руки рятували, його серце не знало страху. Він поєднав у собі відвагу штурмовика і милосердя медика, силу зброї і силу людяності. Його побратими пам’ятатимуть його як надійного товариша, як Воїна, що йшов уперед, не зраджуючи присязі та бойовому братерству.Шлях Володимира – це терниста стежина крізь самісіньке пекло війни справжнього сина України. Шлях людини, яка, втративши дім через війну, не втратила віри. Яка, ставши вимушеним переселенцем, не стала осторонь, а піднялася на захист Батьківщини. Його подвиг – це жива кров нашої свободи, це біль і гордість українського народу одночасно.Хорольська громада схиляє голови у глибокій скорботі разом із рідними та близькими. Висловлюємо щирі співчуття великій родині полеглого Захисника. Розділяємо невимовний біль утрати з найдорожчими для нього людьми: мамою – Ганною Володимирівною Дудник, рідною сестрою – Наталією Миколаївною Дудник, дружиною –Оленою Артурівною Головацькою та їхньому синочкові Сергійкові, тещі – Олені Василівні Головацькій, тестеві – Артуру Миколайовичу Головацькому, своякам – Віджаю Артуровичу та Артуру Артуровичу Головацьким, близьким, друзям, бойовим побратимам. Нехай Господь дарує їм сили пережити цю непоправну втрату.!!! Увага! Траурна церемонія прощання відбудеться у четвер, 26 лютого 2026 року об 11:00 год, на площі скорботи біля пам’ятника Тарасу Шевченку, а чин поховання – на кладовищі в с.Староаврамівка. День поховання Героя Дудника Володимира Миколайовича, 26 лютого, оголошується днем жалоби на території Хорольської міської територіальної громади відповідно до розпорядження міського голови. На знак скорботи за загиблим Захисником прохання приспустити Державний Прапор України на адміністративних будівлях, підприємствах та організаціях громади. У цей день забороняється проведення розважальних заходів, а також звучання музики та рекламних аудіороликів у громадських місцях.Світла пам’ять про Володимира Миколайовича Дудника житиме у наших серцях вічно. Його ім’я буде вписане золотими літерами в історію боротьби за незалежність України.Вічна слава і пам'ять Герою Володимиру. 🇺🇦
ВТРАЧАЄМО... БОЛИТЬ... СУМУЄМО.... Не закінчується місяць лютий у серцях українців… Його кривавий слід залишається в серцях мільйонів сімей… Страшні звістки знову у нашій громаді17 лютого 2026 року відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, на фронті у Дніпропетровській області загинув наш земляк - стрілець-снайпер механізованого батальйону військової частини, солдат ШВЕДЧЕНКО ЄВГЕНІЙ СЕРГІЙОВИЧ.Народився Євгеній Сергійович 4 березня 1987 року у Лубнах. Навчався у загальноосвітній школі №7, закінчив НВК №9.Після школи розпочав свій трудовий шлях. Працював слюсарем на Лубенському ринку, у різних охоронних фірмах, на Лубенському молокозаводі.Але Батьківщина потребувала захисту від ворога. Тож, не вагаючись, у 2024 році став до лав Збройних Сил України і чесно воював на різних «гарячих» напрямках. На жаль, ворог обірвав у бою ще одне молоде життя.Євгеній був доброю і відповідальною людиною. Любив і вмів ремонтувати: до всього ставився доскіпливо й хазяйновито, всьому давав лад. Родина втратила доброго сина й опору в житті.Наші щирі співчуття мамі й батьку Героя, його брату, який також боронить Україну, всім рідним, друзям та близький. Схиляємо голови й поділяємо ваше горе.Ще один земляк став у стрій Небесного воїнства. Вічна й світла йому пам’ять та Царство небесне.Прощання зі ШВЕДЧЕНКОМ Євгенієм Сергійовичем відбудеться 25 лютого о 12 годині на Володимирському майдані у Лубнах.
Поліція Полтави встановила особу чоловіка, який ходив по вулицях міста із сокирою Поліцейські відділу №1 Полтавського райуправління поліції встановили, що правопорушником є місцевий чоловік 1994 року народження. Наразі він надає пояснення поліції. Після надходження повідомлення від громадян про чоловіка, який на вулиці розмахує сокирою, на виклик прибув наряд патрульної поліції. Але порушника на місці події вже не було.Під час пошукових заходів працівники територіального підрозділу поліції виявили його 21 лютого на вулиці Кучеренка у Полтаві. Ним виявився місцевий мешканець 1994 року народження. Леонід Горяєв, начальник відділу №1 Полтавського районного управління поліції, зазначив: «Чоловік мав при собі сокиру, та не зміг пояснити навіщо він її носить та демонструє перехожим. Поліцейські небезпечний предмет вилучили та склали стосовно правопорушника адміністративні матеріали за хуліганство. Також вживаються заходи для залучення медичних фахівців для визначення психоемоційного стану чоловіка".
🖤🕯️ МОРАЛЬНА ВИСОТА ЦЬОГО СВІТУ – У ПОДВИГУ ГЕРОЇВ: ХОРОЛЬЩИНА ВТРАТИЛА ЗАХИСНИКА СЕРГІЯ ОЛЕКСЕНКАВійна безжально увірвалася в життя українців, розділивши його 24 лютого 2022 року на «до» і «після». Вона принесла біль утрат, гіркоту розлук і чорні звістки, що крають серця родин та громад. Та водночас ця жорстока доба явила світові справжню силу українського духу – незламність, жертовність і любов до рідної землі, за яку наші Воїни стали стіною. У боротьбі за свободу і незалежність України віддав власне життя наш земляк – Сергій Олексійович Олексенко.Старший солдат, майстер відділення регламенту та ремонту електроспецобладнання взводу спеціальних робіт 2 ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону 44 окремої механізованої бригади загинув 8 лютого 2026 року поблизу н.п. Костянтинівка Краматорського р-ну Донецької обл. Вірний військовій присязі, мужній Захисник загинув внаслідок артилерійського ворожого обстрілу. Ворог цинічно порушив закони та звичаї ведення війни, застосувавши отруйні речовини шляхом скидів з безпілотних літальних апаратів, що стали фатальними для Сергія і його побратимів. Хорольська громада з глибоким сумом і щемом у серці висловлює щирі співчуття родині полеглого Захисника. Розділяємо невимовний біль утрати з найдорожчими для нього людьми: дружиною – Людмилою Миколаївною Олексенко, доньками – Ольгою Сергіївною та Марією Сергіївною, рідними сестрами – Тамілою Олексіївною Дружиніною та Людмилою Олексіївною Олексенко, двоюрідними сестрами – Аллою Миколаївною Пилипенко та Тамарою Миколаївною Гриб, тещею – Ганною Іванівною Максимовою, племінниками, хрещениками, кумами, друзями, сусідами, побратимами. Схиляємо голови у скорботі разом із кожним, хто знав і любив Героя. Світла пам’ять про нього житиме у серцях земляків, у вдячності громади та в історії рідного краю.❗️ Увага! Траурна церемонія прощання відбудеться у четвер, 19 лютого 2026 року об 11:00 год, на площі скорботи біля пам’ятника Тарасу Шевченку, а чин поховання – на Алеї Слави центрального міського кладовища.День поховання Героя Сергія Олексійовича Олексенка, 19 лютого, оголошується днем жалоби на території Хорольської міської територіальної громади відповідно до розпорядження міського голови. На знак скорботи за загиблим Захисником прохання приспустити Державний Прапор України на адміністративних будівлях, підприємствах та організаціях громади. У цей день забороняється проведення розважальних заходів, а також звучання музики та рекламних аудіороликів у громадських місцях.Наш земляк, Герой Хорольщини, став до лав оборонців ще 7 грудня 2022 року, аби захистити мирне небо над рідним краєм, майбутнє своєї родини, громади та всієї держави. Його подвиг назавжди вписаний у літопис мужності та честі українського Воїнства. Закликаємо прийти на площу скорботи й віддати данину шани Героєві, який віддав за кожного із нас своє життя.Слава Україні! Вічна пам'ять і шана Герою Сергію Олексійовичу. Навіки з честю! 🇺🇦
ВТРАЧАЄМО…БОЛИТЬ…СУМУЄМО…У каплях дощу й останніх цьогорічних сніжинках не розчиняється горе людське. Гіркі сльози втрати омивають рідну землю. Лубенщина знову прощається зі своїм захисником.7 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку фронту, відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув наш земляк - старший навідник мінометної батареї механізованого батальйону військової частини, старший солдат ШЕВНІКОВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ.Олександр Олександрович народився 16 грудня 1990 року у селі Новооріхівка на Лубенщині. Закінчив Новооріхівську загальноосвітню школу. І з того часу постійно працював, щоб допомагати родині.Працював на Оріхівському цегельному заводі, на птахофермі. Мав роботу в одній з військових частин Києва та на приватному підприємстві у Лубнах.Олександр був надзвичайно виваженою і відповідальною людиною. Вмів жити з людьми в мирі, любив природу і рибалку. Був дуже хорошим чоловіком і люблячим батьком своїм синам. Він вчив їх всьому, що вмів сам, а, головне - поважати й підтримувати один одного і піклуватися про маму.У грудні 2024 року, коли Батьківщина покликала, став на її захист. За цей час здобув повагу й авторитет у командирів і побратимів. Його вміння читати карти та орієнтуватися на місцевості не один раз виручало підрозділ.На жаль, війна обірвала ще одне молоде життя. Щирі співчуття родині Захисника – дружині, синам, сестрам і брату, всім рідним та друзям Героя. Поділяємо ваше горе й доземно вклоняємося.Вічна і світла пам’ять тобі, Герой і Захисник! Царство Небесне!Прощання з ШЕВНІКОВИМ Олександром Олександровичем відбудеться 15 лютого о 12 годині на Володимирському майдані у Лубнах.
ВТРАЧАЄМО… БОЛИТЬ… СУМУЄМО…Чорна звістка серед білого снігу , Тарандинцівський старостат отримав , ще одне гірке сповіщення 31 січня 2026 року поблизу населеного пункту Кіндратівка Сумської області, внаслідок поранень, несумісних із життям, загинув наш земляк, солдатБілоусов Євгеній Анатолійович.Євгеній народився 11 червня 1987 року в селі Губське Лубенського району. З 1994 по 2003 рік навчався в Губській неповній середній школі, а з 2003 по 2005 — у Тарандинцівській ЗОШ. Після закінчення школи пішов працювати на молочно-товарну ферму сільськогосподарського товариства «Удай» . Коли господарство розпалося — не цурався жодної роботи, аби підтримати й допомогти своїй родині. Він вирізнявся скромністю й сором’язливістю. Був працьовитим, товариським, щирим, завжди готовим прийти на допомогу. З дитинства любив тварин - особливу любов мав до коней. Завжди — з легкою, доброю усмішкою… Саме таким його запам’ятають односельці. 3.01.25 року був призваний на військову службу, щоб стати на захист рідної землі. Служив кулеметником 2 механізованого відділення3 механізованого взводу3 механізованої роти 1 механізованого батальйону.Він віддав найцінніше — своє життя — за мир для кожного з нас, за Україну, за рідне село.Невимовний біль стискає серце… Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Поховання Білоусова Євгенія відбудеться 13.02.2026 року на цвинтарі села Губське об 11 годині.Звертаємосядо всіх жителів старостату — дорослих і дітей, працівників установ, домогосподарок, школярів і студентів — долучитися до гідної зустрічі та прощання з Героєм, утворивши живий коридор шани.Живий коридор шани вс. Губське шикується на 10.40 починаючи з початку села.Підвіз буде здійснюватися шкільним автобусом с.Вили - 10.00 ( зупинка поруч з магазином) с. Тарандинці ( зупинка поруч з магазином)с. Єнківці - 10.00 ( зупинка поруч з вагончиком)Вічна пам’ять і слава Герою.
Оржицький районний суд виніс вирок у справі про нанесення тяжких тілесних ушкоджень під час вуличного конфлікту. Інцидент, що почався з зауваження за непристойну поведінку, завершився черепно-мозковою травмою та судимістю. Про це відомо з вироку суду.Подія сталася вночі 22 червня 2024 року на вулиці Центральній у селищі Оржиця. За матеріалами справи, потерпілий повертався з кафе «Каштан», де святкував випускний сина. Поблизу двоповерхового будинку, що знаходиться між церквою та «Маркетоптом», він відійшов з тротуару, щоб справити природну потребу.У цей час повз проходив обвинувачений разом зі знайомою. Він зробив чоловікові зауваження. У відповідь на це той, хто справляв потребу, повівся агресивно: підійшов до перехожого, штовхнув його в плечі, від чого той упав, а коли обвинувачений підвівся — вдарив його кулаком в обличчя.Коли нападник наблизився, щоб завдати ще одного удару, обвинувачений, захищаючись, відмахнувся скляною пляшкою горілки, яку тримав у руці. Удар прийшовся в голову опонента.Удар спричинив тяжкі тілесні ушкодження: потерпілий отримав відкриту черепно-мозкову травму, забій головного мозку та численні переломи кісток обличчя. Попри це, у суді він зазначив, що претензій до обвинуваченого не має, оскільки той повністю відшкодував завдану шкоду.Обвинувачений свою вину визнав частково. Він наполягав, що не мав наміру калічити людину, а лише захищався від нападу, оскільки потерпілий першим застосував фізичну силу.Спочатку дії обвинуваченого кваліфікували як умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК України), що передбачає реальне ув’язнення. Проте суд, дослідивши докази та покази свідків, погодився з доводами захисту. Було встановлено, що ініціатором бійки був саме потерпілий, а обвинувачений діяв у стані необхідної оборони, однак перевищив її межі, застосувавши пляшку проти беззбройної людини.Кваліфікацію змінили на ст. 124 КК України (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони).20 січня 2026 року суд визнав чоловіка винним та призначив покарання у вигляді одного року позбавлення волі. Враховуючи обставини справи та відсутність судимостей, його звільнили від відбування реального покарання з випробувальним терміном на 1 рік.Протягом цього часу засуджений зобов’язаний періодично з’являтися для реєстрації до органів пробації та повідомляти про зміну місця проживання. До 20 лютого обвинувачений може подати апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції.
TGLIST.COM.UA
