Модерна Спіжарка | Бачу якийсь беззупинний батл з олів"є у мережі. Він щороку відбуваєтьс...

Бачу якийсь беззупинний батл з олів"є у мережі. Він щороку відбувається й ніяк не вщухне. Тож викладу свої думки щодо цього.По-перше, неможливо заборонити їжу. Це територія приватного, зникомого, навіть у Юнеско вона зветься — нематеріальна спадщина. Рецепт чи смак можна провезти повз будь-який кордон й жоден навчений пес його у вас не унюхає. А, чекайте — знаю, де можна заборонити! У деспотичних тоталітарних сектах, імперіях, автократіях, режимах. Там можна й за п'ять колосків розстріляти чи сказати, що якась їжа — нечиста. Вільні люди ж воліють бути вільними й у виборі їжі.По-друге, чи є олів'є символом колоніалізму? Ні, я так не вважаю. Як і не підтримую ідею, що він витіснив чи замінив собою українські страви. Те, що він був на столі за совєтів й залишається й надалі, говорить про наступне: це вдале поєднання інгредієнтів, які разом утворюють дуже впізнаваний, затишний смак, таке собі умамі; саме ця комбінація продуктів була народжена дефіцитом якісніших інгредієнтів, що теж нам каже про пошук найкращого співвідношення доступних ресурсів, такий приклад "кухні бідності" (до речі, більшість популярних рецептів італійської кухні — звідти ж); цей рецепт є популярним не тільки на теренах, де панував переможний соціалізм — в Італії та Іспанії (а може й далі) він існує, як самостійна страва, яка є у меню будь-яких закладів, від їдальні до Мішлена, а на Mаdrid Fusion є цілий щорічний чемпіонат. Правда, дивно? І тут ми підходимо до третього пункту, де є пропозиція. Але спочатку маленька історія. Цього року мої любі гастрономічні друзі запросили мене на два дні до Альби. Це місто на півночі Італії, у П'ємонті, найбільш відоме своїми білими трюфелями. Одна з вечерь у нас була у ресторані Pizza Duomo, з трьома зірками Мішлен та шефом Енріко Кріппа й фресками Франческо Клементе. Мої друзі вже неодноразово там бували, тож нас там зустрічали дуже тепло.На початку, ще до основного меню, вам виносять маленькі досконалі страви, такий собі перфектний finger food. Їх багато. Ми насолоджуємося ними, але одну страву залишаємо неторкнутою. Й кажемо — усе, ми закінчили. Бо так потрібно говорити, інакше наступний курс не подаватимуть. Наш офіціант трохи збентежений, щось не так? На що я відповідаю: ми з України, тож руській салат (salato russo) не входить до наших вподобань. Побачивши переляк в очах цього чудового хлопця прийшлось сказати, що це не смертельно, просто можна прибрати.Ну і тепер пропозиція. Якщо не забороняти, але переназвати. рузький чи російський салат. Чи багато людей захоче його їсти? Хоча... Ми ж чуємо, якою мовою у нас продовжують розмовляти.На відео — ті самі закуски)