Одна з моїх улюблених тем, яку регулярно обговорюють русопітеки, «сильні офіцери», «бойові генерали» і вся ця ностальгія за армійською ініціативою, яку знищують якісь абстрактні погані люди.За сотні прочитаних подібних дописів майже ніхто прямо не назвав головне: а хто саме цих офіцерів і генералів тихенько прибрав, знищив, посадив або списав? І хто насправді боїться, щоб такі офіцери ставали популярними, впізнаваними й авторитетними не лише в армії, а й серед цивільних?Головне, що ця практика в них існувала завжди. Ініціативних людей апаратна система пережовувала, випльовувала та просто знищувала роками. Для мене один із найяскравіших прикладів — сталінські часи.Коли люди говорять про катастрофічні поразки СРСР на початку Другої світової, часто забувають, що Сталін власноруч обезголовив власну армію ще до того, як пролунав перший постріл. Це була не просто політична боротьба. Це було нищення інтелектуального фундаменту війська через хворобливу параною Сталіна, яка боялася будь-якої автономної сили поруч із собою.Першою і, мабуть, найважливішою «жертвою» цієї параної став Михайло Тухачевський. Один із найсильніших військових умів Червоної армії, людина, яка подекуди випереджала свій час. Він говорив про модернізацію, механізацію, роль танків і авіації тоді, коли багато хто ще мислив категоріями попередньої війни. Проте Сталін побачив у ньому загрозу своїй абсолютній владі. Тухачевського звинуватили у змові з Німеччиною, швидко провели через тортури, вибили зізнання і врешті-решт стратили у 1937 році. Разом із ним прибрали цілу групу командирів, які могли бути кістяком армії.Серед них був Ієронім Уборевич — близький до Тухачевського командир, який займався модернізацією радянської піхоти й військової підготовки. У часи сталінського терору дружба з «неправильною» людиною вже була автоматично смертним вироком. Уборевича звинуватили у змові та шпигунстві, того ж тижня стратили разом з іншими командирами. Але система не зупинилася на вбивстві самого Уборевича — всю його родину відправили до трудових таборів.Або мій улюблений приклад ублюдок — Йона Якір. Для червоних — бойовий герой, людина, яка будувала радянську армію майже з нуля. Для України — один із тих, хто був частиною більшовицької машини насильства. Він командував 45-ю стрілецькою дивізією, брав участь у придушенні антибільшовицького опору на українських землях, очолював Український, а потім Київський військові округи.Підрозділи під його командуванням залучалися до оточення українських сіл, вилучення продуктів у селян під час Голодомору та придушення селянських повстань проти колективізації. Він входив до радянської політичної системи на території України, був частиною партійного апарату й підтримував загальну сталінську лінію терору. Тобто був максимально лояльною людиною до Сталіна та партії. Якір не був якимось антисталінським чи прихованим ворогом режиму.Але його доля вирішилася миттєво, таємна поліція витягла його з дому посеред ночі, провели швидкий закритий суд, після чого розстріляли як собаку, а будь-які згадки про нього ретельно видалили з військових архівів.І таких історій, де вчорашній герой революції й будівничий армії сьогодні — герой, завтра — «зрадник», якого треба стерти не тільки фізично, а й з публічної пам’яті. Сотні, якщо не тисячі.UAF | Ukrainian Armchair Front