Трохи вписався в срач між прихильниками Ремарка та Юнґера. Зрозумів, що багато людей так і не розуміють, чому Ернст Юнґер має такий вплив і чому його настільки поважають з точки зору його біографії та книг.І, мабуть, саме в цій незручній складності й криється причина його ваги.Бо його біографія — це не просто історія «солдата, який просто став філософом». Це значно складніше. Це історія людини, яка пройшла через дві світові війни, побачила народження й крах кількох політичних світів, але до кінця життя так і залишилася фігурою дуже незручною.У Першу світову він був хоробрим настільки, що був на межі самознищення. У 1914 році пішов добровольцем до німецької армії, служив у 73-му Гановерському полку, швидко став офіцером і воював не десь у тилу, а в самій м’ясорубці Західного фронту.Сомма, штурмові групи, окопи, гранати, постійний ближній бій, поранення одне за одним. Юнґер пережив те, що більшість людей не переживає навіть у кошмарах. За війну він був поранений багато разів, отримав Pour le Mérite — одну з найвищих військових нагород Німецької імперії — і вийшов із війни не пацифістом, а людиною, яка сприймала війну як страшну, але майже метафізичну кузню особистості.Саме з цього досвіду написані «В сталевих грозах» — одна з найсильніших книжок про Першу світову. Її сила не в моралізаторстві, а в холодній точності та брутальній реальності. Юнґер описує війну очима людини, яка не просто її пережила, а певною мірою в ній сформувалася.Потім прийшла міжвоєнна Німеччина, Веймарська республіка, яка народилася в муках і в муках померла, націоналізм, політична лють, радикалізація, фашизм, а далі — нацизм. І тут Юнґер теж відзначився тим, що знову не став своїм для Рейху.Не був демократом у сучасному сенсі. Його ранні тексти точно не були миролюбними чи гуманістичними. Але він також не став нацистом. Відмовлявся від пропозицій НСДАП, критикував ідеологію, не вступив у партію, а його «На мармурових скелях» читали як алегоричну критику тоталітарної диктатури.Під час Другої світової Юнґер служив тиловим офіцером у Вермахті в окупованому Парижі. Він залишався солдатом своєї держави й носив німецький мундир, але водночас дедалі сильніше дистанціювався від нацистської партії та її ідеології. Юнґер мав контакти з французьким рухом Опору, що зрештою зробило його небажаною фігурою для режиму та призвело до його усунення зі служби. Його запідозрили у зв'язках із колом офіцерів, які організували невдалий замах на Гітлера 1944 року. Його безпосередні начальники в Парижі були страчені, а Юнґера врятував лише його статус всесвітньо відомого письменника та героя Першої світової війни. За критику Гітлера, сина забрали на війну де той помер. Оце, власне, і робить Юнґера таким складним і цікавим. Він незручний ані для культу, ані для простого засудження. Він занадто правий і мілітарний для комфортного ліберального канону. Але занадто незалежний, естетично холодний і внутрішньо автономний для радикальних правих. У ньому дивно поєднувалися холодна воїнська жорсткість і здатність бачити в противнику не лише мішень, а людину. Юнґер описував як уже збирався вбити ворожого солдата, але, побачивши світлину його родини, відпустив його.Після війни він відмовився проходити стандартну денацифікаційну процедуру, бо наполягав, що нацистом не був. За це мав проблеми з публікаціями. Але з часом повернувся в літературу вже не як співець «сталевої» людини, а як мислитель дистанції, внутрішньої свободи й автономії людини перед масовими ідеологіями та системою.Його пізніша фігура — це вже не штурмовик і не ідеальний солдат, а спостерігач, мандрівник і мислитель дистанції. Людина, яка не вірить у масові ідеології, не хоче розчинятися в державі, партії чи натовпі й намагається зберегти внутрішню автономію в епоху тотального тиску.У цьому є дуже важливе переосмислення. Молодий Юнґер шукав сенс у війні, дисципліні, ризику й екстремальному досвіді. Старий Юнґер дедалі більше шукав спосіб не бути перемеленим машиною історії.UAF | Ukrainian Armchair Front