Досить цікава заява Донні як для мене.Останнім часом я все частіше звертаю увагу на те, як змінюється риторика частини американського правого середовища — передусім тих спікерів, які ще недавно одночасно підтримували Трампа, Нетаньяху й при цьому послідовно виступали проти нас. Тепер у їхніх подкастах і виступах усе частіше лунають не звичні проізраїльські меседжі, а жорстка критика, інколи й відверто антиізраїльська. Цікаво й те, що українська тема для них частково відійшла на другий план, і для нас це, принаймні ситуативно, радше добра новина, ніж погана.Але для самого Ізраїлю ситуація може виявитися значно складнішою, ніж здається на перший погляд. Нетаньяху справді може увійти в ізраїльську історію як політик, за якого країна завдала серйозних ударів по багатьох своїх супротивниках у регіоні й вирішила низку завдань, які ще недавно здавалися малореалістичними. На рівні короткострокової сили, рішучості та нав’язування власного порядку денного це виглядає як вагомий успіх. Але такою ціною, якою це досягається, на мій погляд, не виправдовує результат, тим більше що фінал з Іраном взагалі не зрозумілий.Саме тут, як на мене, і починається головне питання. Вирішуючи одні проблеми жорсткими методами й спираючись, зокрема, на ресурс та політичну волю адміністрації Трампа, ізраїльське керівництво могло одночасно закласти під себе довгострокові ризики, які в короткому циклі ще не до кінця видно. Йдеться не лише про репутаційні втрати в Європі, де підтримка Ізраїлю вже давно перестала бути автоматичною, і призвела до ряду визнання палестинської держави після теракту. Йдеться також про поступову втрату особливого статусу, який Ізраїль багато десятиліть мав у західному, а особливо американському істеблішменті.Особливо важливим є те, що зміни починають проявлятися всередині самих США, зокрема серед республіканського електорату і частини консервативних коментаторів. Для них дедалі менш переконливою стає логіка безумовної солідарності. Натомість дедалі частіше виникає інше питання: чому Америка знову має платити політичну, військову або моральну ціну за конфлікт, який значна частина цих виборців не сприймає як свій та вирішення проблем за їх рахунок руками рудого дебіла. Наскільки глибоким буде цей зсув, зараз сказати важко, бо американська політика вміє різко повертати назад, але сам факт такого феномену вже є цікавим за такий короткий період.Цілком імовірно, що цим у довшій перспективі скористаються арабські держави, які давно працюють не лише через гроші, а й через інструменти smart power, лобізм, медіа, університетські середовища, бізнес-зв’язки та інституційне проникнення в західні еліти. Саме тому питання сьогодні не в тому, чи зміг Нетаньяху досягти окремих перемог, а в тому, якою ціною вони були здобуті і чи не виявиться з часом, що, розв’язуючи частину нагальних проблем, Ізраїль послабив власну позицію там, де вона історично була для нього найціннішою — у США.UAF | Ukrainian Armchair Front