Мобілізаційні мемуари, частина першаДавно обіцяв написати про те, де я служив, і що за ці два роки взагалі відбувалося, бо весь цей час майже не вів канал, поки, нарешті, у зв'язку із довгоочікуваною зміною місця служби, не з'явилась мотивація.Всі свої "мемуари" я буду збирати в купку, тому це будемо вважати першою частиною. Цивільним підписникам чоловічої статі, або тим, хто позиціонує себе чоловіком, прошу враховувати побачене мною, та те, про що я буду писати, та вчитися на чужих помилках, бо за цей час з'явилася прекрасна можливість вибирати посади та мобілізовуватися безпосередньо через підрозділ (окремий пост з класними вакансіями у командирів, з якими я знайомий особисто, я напишу згодом).В другому пості я розкажу про все з самого початку, а ось зараз коротко введу вас в курс справ. В серпні 2023-го року я мобілізувався в 472-й окремий піхотний батальйон, який набирався по обласному принципу і нічим не відрізнявся від ТрО, бо всі військовослужбовці були або з Миколаєва, або з області. За час "БЗВП" та "злагодження" (бо в баті не було жодної досвідченої людини) батальйон встиг стати частиною 144-ї окремої піхотної бригади, але у статусі "окремого" (зі своїм номером частини та своєю стройовою частиною та службами). Перший бойовий досвід батальйон здобув в Чернігівській області у відносній безпеці, бо активних бойових дій не було, але регулярні рейди та засади від "Сєнєжа" тримали в особовий склад у відносному тонусі. Через декілька місяців ми вирушили Куп'янськ, де нашу роту в перші ж дні розібрали під час штурмових дій, взявши достатню кількість наших хлопців в полон (зараз повернулися додому всього двоє, інших досі не обміняли). Після досвіду в Куп'янську, втративши купу хлопців, та познайомившись з командуванням 14-ї бригади, яке вирішило "вкрасти" наших людей наказом, ми знову вирушили в Чернігівську область. Там вже не було так спокійно, як колись. Артилерія та дрони випалювали наші СП, ДРГ противника регулярно відпрацьовували по позиціям та автомобілям під час замін, та ще й клята загроза наступу, під час якої села розбирали КАБами та шахедами. Приблизно в той час ми вже стали лінійним батальйоном механізованої бригади, але вся механізація була виключно на словах. Здавалося, що на бойові ми поїдемо всім складом, але генії придумали геніальний план - БТГр, і доукомплектувавшись людьми з інших батів, ми вирушили на Запоріжжя (Малі Щербаки), де проєбали здоровенний шматок ввіреної смуги та майже весь особовий склад батальйону. Через всі ці події, не зважаючи на бездоганну та якісну роботу (тут я виключно про сержантський склад, бо у всьому винні комбат, начштабу та командири рот), управління всіх рот (техніки, старшини, головні сержанти та діловоди) наказом одного з командувань було відправлене на солдатські посади в 128-му бригаду ТрО для закриття дірок в обороні своїми тушками. Через декілька днів всім довели, що ніяких раціональних переміщень по штатці не буде, наш досвід нахуй нікому не всрався і ми тепер будемо стрільцями. Приблизно тоді ж повним складом ми і поїхали в СЗЧ з ціллю перевестися за спрощеною системою, але вже дійсно в нормальну бригаду. Через декілька місяців мій складний шлях переведення через СЗЧ можна вважати закінченим, я пройшов всі етапи, відсидів на резервному батальйоні та закрив кримінальне провадження, і тепер несу свою службу в одному з бойових підрозділів у складі третього армійського корпусу на займаній раніше посаді - старшини роти. В наступних постах я буду детально розписувати свою службу з самого початку, і до моменту переведення. Думаю, що з десять-двадцять постів точно буде. Всі пости будуть закріплені, та у всіх нових постах буде посилання на попередню частину. Всім дякую за увагу та терпіння!