Вітаю, друзі. Принесла вам історію - до кави ***У січні 1941 року в концтаборі Stalag VIII-A четверо чоловіків зіграли камерну музику. Під відкритим небом. На морозі. Для аудиторії з чотирьохсот в’язнів і охоронців. Серед виконавців був композитор Олів’є Мессіан. Він грав на старому піаніно, у якого бракувало двох клавіш. Так відбулася прем’єра Quatuor pour la fin du temps — «Квартету на кінець часу». Мессіан створив цей твір у таборі для військовополонених, куди потрапив у червні 1940 року. Писати музику він зміг завдяки одному з наглядачів, який надав йому папір, олівець і доступ до фортепіано. Композитор підбирав ноти не лише за художнім задумом, а й з огляду на фізичні обмеження інструментів. Піаніно було поламане, і ті ноти, яких не можна було зіграти, він просто оминав. Це не зменшило силу твору. Навпаки — обмеження посилили звучання. Першими виконавцями стали троє співв’язнів: кларнетист Анрі Акока, скрипаль Жан ле Бульє і віолончеліст Етьєн Паск’є. Спершу Мессіан створював музику для тріо, але згодом додав партію фортепіано, яку виконував сам. Так твір став квартетом. Твір складається з восьми частин, триває близько 50 хвилин і має незвичну для слухача форму: асиметричну, з повторюваними фразами та уповільненим, розтягнутим часом. Назва відсилає до Книги Одкровення: «Часу більше не буде». Але не як пророцтво знищення, а як перехід до позачасовості. Перша частина, Liturgie de cristal, побудована на імітації співу птахів. Мессіан був орнітологом-аматором: нотував голоси різних видів, подорожував за ними й вважав пташину музику божественною. У цій частині партія кларнета (Анрі Акока) імітує солов’я, а фортепіано — спів чорного дрозда. В інших частинах — зупинка часу, повтор і тиша. Є соло для віолончелі та скрипки. Є «безодня» для кларнета. Але головне — відчуття присутності. У кожній ноті. Очевидці згадували, що після фінального акорду панувала абсолютна тиша. Не церемоніальна — людська. Без коментарів. Мессіан вижив. Після табору він продовжив викладати, писати музику, виступати. В одному з інтерв’ю згадував: «Ніколи я не мав більш уважної й глибоко слухаючої аудиторії, ніж тоді — у таборі. Люди слухали, ніби саму істину».---Між трагедією і світлом, у місці, де світ ніби зупинився, прозвучала камерна музика. І в той самий момент — почалося щось інше. Щось живе. Там де бракує двох нот — лишається сила задуму. Коли світ стає нелюдським — мистецтво нагадує, ким ми є. Між трагедією і світлом — не завжди прірва. Іноді там звучить фортепіано без двох клавіш.«Квартет на кінець часу».