😥Мелітопольці сумують за українським містомТаких історій і коментарів в соцмережах можна знайти багато. Люди хоч обережно, але розповідають, як їм зараз живеться в окупації. - За ці роки ми стали зомбі - ні живі, ні мертві. Ми нібито є, але душі в нас немає. Йдеш по вулиці, а там багато невідомих людей. Навіть коли зустрічаєш знайоме обличча, то очі пусті і без блиску. Раніше, до окупації, всі якось були усміхнені, веселі, віталися один з одним, могли зупинитися та довго розмовляти. Зараз люди кажуть "привіт" і продовжують йти опустивши очі. Звичайно є ті, кому така атмосфера до душі і які чекали "асвабадітєлєй". Але я знаю колаборантів, які вже визнали свою провину і не бачать нічого гарного в приході "узького міра". Тільки вони ніколи нікому не скажуть про це, не визнають в голос. Можуть лише натякати. Повірте в Мелітополі є люди, які й досі вірять в повернення України, які вірять, що на площі знов буде майоріти наш жовто-блакитний. Ми чекаємо, - кажуть мешканці.А окупантам ми скажемо одне, ви тільки душити волю і свободу людей можете, а любов у серці та думках - вам не під силу. Запам'ятайте!