Трохи міркувань про нашого Президента.
Вся ця історія з генпрокурором Кравченком, яка геть розчарувала мене особисто, вкотре показує, що ставку потрібно робити не на людей, які клянуться вам у вірності й обіцяють, що прийдуть за кожним, а на інституції, які Президент і Парламент мають і можуть розвивати.

Підсвідома нелюбов Володимира Олександровича до інституційного розвитку, до делегування повноважень і рішень безособовій машині системи державного управління, окрім очевидних проблем для розвитку України, завдала особисто йому дуже багато проблем. Його ж помилки, зокрема й кадрові, слабкості людей навколо та зради вже багато разів завдавали йому болючих ударів і розчарувань.

Насправді, попри всі гойдалки, я досі вважаю, що у нас хороший, реально хороший Президент. Але з поправкою: ЯКЩО порівнювати з тим, що і як відбувається у світі, який рівень загроз навколо і як на них реагують інші світові лідери. Він сміливий, упертий, його не злякаєш, він належить сам собі, він здатен позбуватися своїх. Аж буває надто швидко...

Давайте про це трохи детальніше)

Позбуватися.

Вже серед оточення росте недовіра: кого викинуть на вулицю наступного разу? Тільки гляньте: всі ці люди сформовані з нуля як політики при Зеленському — Разумков, Залужний, Федоров, Буданов, Хмара, Свириденко, Кравченко і ще багато-багато інших. І скількох він уже звільнив, змінив, а то й викинув? У Кабінеті Міністрів помінялося вже більше сотні міністрів, у Міноборони — сьомий міністр і четвертий за один рік. Скоро буде п’ятий генеральний прокурор. Про Баканова вже всі забули, хоча друга дитинства свого часу Президент позбувався особливо болісно, а після цього вже позбувся і Малюка. Коломойський, якому Зеленський багато в чому зобов’язаний своєю посадою, в суді. Федоров, який робив Зеленському кампанію і далі роками давав позитивні проєкти, безжально викреслений. А про те, яким ключовим спікером був Разумков чи що робив Богдан, пам’ятаєте? Чи як шукали Мендель? Що їй, санкції РНБО і поділом.

А що Сирський? Сирський, який плазував на вусі свого Верховного, єдиного і неповторного... Забутий, у розпорядженні, відірваний від управлінської вертикалі, він зараз хіба що влаштовує презентації прохідних книжок у нафталіновій залі. А Єрмак? Був Андрій — усе Андрій. Як би не хоробрився... Можна продовжувати далі й далі.

Така нехарактерна для політичного істеблішменту готовність позбуватися вчорашніх соратників у політичному середовищі викликає, як на мене, більший дискомфорт стосовно Зеленського, ніж його впертість, яка росте, якщо на нього тиснути, чи непередбачуваність рішень, які переважно крутяться в його голові й не викладені в жодному притомному для розуміння істеблішменту плані.

І всі ці особливості можна трактувати як негативні, так і позитивні. Як подивитися і куди.

Але от найнегативнішою, жахливою і такою, яка з роками приносить усе більше шкоди, вважаю саме стійку нелюбов Володимира Олександровича до інституцій та інституційного розвитку. Майже ніяких реальних стратегій, делегування і стеження за балансом гілок влади, притомного протоколювання та системної аналітики в ОП, просто-таки «алергія», непереносимість щодо Парламенту тощо.

Можливо, це дзеркально пов’язано, як і в багатьох людей нашої країни, з розчаруванням і недовірою до інституцій, які були переважно гібридизованими уламками радянської репресивної машини, поєднаними з олігархічними пірамідами і грантовими бутафоріями, і які він свого часу немало висміював... Такий собі нонконформізм, протест обивателя, який він приніс у президентське крісло. Нагадаю, олігархічну систему він теж зруйнував:) Вже й забули про цю піраміду, тільки відголоски лишились.

Але... але в той же час без розбудови й довіри до інституцій, без розвитку Парламенту, без фіксації і переосмислення дій, без реальних середньострокових планів ми... Ну, ми будемо наздоганяти події, бігти, виживати без оглядки, жити від понеділка до п’ятниці, від ночі дронів до дня балістичних атак і не сформуємося в щось тривке жодним чином.

І водночас нічого кращого за побудоване Зеленським поки немає. Це навіть моторошно. Більшість інших політичних спроб просто смішні, рівень загроз зараз колосальний, а каркас Зеленського багато в чому неприємний, але єдиний, з яким ми все ж вириваємося з історичної пастки циклічних поразок державності. Такі справи...

Володимире Олександровичу, полюбіть плани та інституційний розвиток, прошу! Конкурс на генпрокурора — перший крок, наприклад:)