Ввечері чотири роки тому я налагодила засоби зв’язку в ГУР МОУ. Схоже, єдиною людиною у військово-політичному середовищі, яка вірила так само, що точно почнеться велика війна, був Кирило Олексійович Буданов. Домовилась із ним про дії.Відібрала базовий одяг. У ньому далі проходжу місяць до звільнення Києва і поїздки з Кулебою в Польщу за озброєнням. До цього не залишатиму столицю та область ні на мить.Взяла ранець із необхідним, очистила всі фізичні носії від даних, окрім смартфона. Лягла спати в урядовому кварталі.Підготувалась фактично до функціонування в підпіллі за потреби.До цього було засідання Комітету ВРУ з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, на якому Буданов конкретно показував, як відбуватиметься вторгнення.Нардепи комітету нервово перемовлялись, проте жодних дій чи координації не було взагалі. Запрошення когось із інших комітетів теж не було. Одна-єдина колега, яка попросилась, і я тоді вмовила голову Комітету Завітневича її пустити, вийшла сіра із засідання і шепотом питала, що їй робити та чи прямо зараз вивозити маленьку дитину.Наступного дня Завітневич мені подзвонить і скаже, що буде готувати оборону в Черкаській області, і далі весь місяць облоги Києва я та інші колеги будемо надані самі собі, без жодного плану Комітету. Сама вийду на Сирського, який тоді очолював оборону столиці, і далі наступний місяць працюватиму в нього та з іншими.Так починалось для мене повномасштабне вторгнення.І це лише дуже мала частка з побаченого зсередини. Того, що сформувало волю, принципи й подальшу критику.Україна вистояла, бо вистояли українці.Це справжнє диво, що постало з хаосу планування і впорядкованості окремих подій як усередині країни, так і в усьому світі.