— Сьогодні я дізналася, що Чарльзу Діккенсу платили за кожне слово. І тепер знаєте що? Я навіть не гніваюся на нудний опис одного предмета на кілька сторінок. Я зробила б так само. Червоний? Ні-ні. “Колір краплі крові, яка тільки що впала на білий-пребілий сніг. Такий яскравий і темний, як захід сонця на обрії пустель Африки.” Отак! Вгадайте, хто тепер може дозволити собі повечеряти? Я і мій крутий товариш Чарльз Діккенс. — На контрасті хочу додати, що Олександр Дюма отримував гроші за кожен рядок. Тому в його творах 80 відсотків діалогів, що більше схоже на модернізм, але виглядає досить кумедно: — Куди ми прямуємо?— До міста. — До якого міста? — До Парижу. — Ми їдемо до Парижу? — Так. — Дякую, тепер я зрозумів, що Джорджу Р. Р. Мартіну скоріше за все платять за кожного вбитого персонажа…Від мене. Цей діалог знайшла в інтернеті.І далі моя фантазія намалювала чарівних авторок, яким платять за кожен поцілунок чи відверту сцену, тому їх в їхніх книгах так багато))А що ще може слугувати “таксою” для оплати письменницької праці?