Читаємо і пишемо 📚 з Мар'яною Долею | Мені шкода грудня.До нього якось всі байдужі та хочуть швидше його поз...

Мені шкода грудня.До нього якось всі байдужі та хочуть швидше його позбутися. За винятком грудневих іменинників.Новий рік чекають, Різдво та колядки, різдвяні свята, ясно, що дуже чекають, лютий й так короткий, не встигає набриднути, та й млинців можна наїстися, про весну мріють практично всі, співають їй дифірамби, часто й не дуже заслужені, зважаючи на сирий та вітряний березень, травень узагалі називають раєм, а на літо чекають навіть тоді, коли воно вже почалося.Осінь називають золотою, у жовтні всі фотографуються у жовтих парках коло білочок, навіть листопад чекають, щоб зробити його хлопчиком для биття', бо ж — найпохмуріший, зігнати на ньому злість через першу сезонну депресію, та й тумани листопадові красиві.А ось грудень навіть святий Миколай не рятує.Перетерпівши листопад, люди потрапляють у грудень, сподіваючись чогось оптимістичнішого, а останній місяць року якраз частенько не особливо відрізняється. Та ще й додається перша підступна ожеледиця.І всі дуються, і сердяться через це розчарування.Бо вже і не осінь, і ще не зима.Буде грудень теплим, казатимуть — хіба це зима, а накидає снігу та підкрутить морози, скажуть, що лізе поперед батька в пекло і рано ще зимі так випихатися.І як він не намагатиметься організувати якийсь кліматичний рекорд, нагадати, що саме у грудні розпочинається український Рамадан` (від Романа до Йордана), що більшість новорічних корпоративів припадає саме на грудень, що саме в грудні утворюється стійкий сніговий покрив, замерзають річки і починають з’їжджатися у дитячі садочки усі казкові персонажі, все одно особливого успіху грудень не має.Він — як найдальший родич королівської родини, якому в жодному разі трон не світить.Грудень бере участь у родинних заходах, його завжди запрошують на сімейні урочистості, але сидить він завжди скраю столу.І коли він сумний, стоїть вже у коридорі, мне шапку в руках, сподівається, що хтось його все ж попросить залишитися, не йти, марними виявляються ці сподівання.Бо вже з прийдешніх дверей сяє бенгальськими вогнями Новий молодий рік, манить новими перспективами та молодечими надіями, кому там вже до старого, у протертому на ліктях костюмі, грудня.Він ще спробує розвеселити старими анекдотами товариство, трясоне кволим морозцем, навіть його сніг і той буде мокрим, гойднеться у передпокої з п’ятки на носочок на стоптаних черевиках, ще почекає для годиться хвилинку і, зігнувши спину, врешті піде з парасолею на лікті у темний вечір.І ніхто не здогадається подякувати старенькому, що саме він, грудень, приймає на себе розпач найдовшої ночі і витягає на своїх худих плечах нас усіх на весняну дорогу.©Наталка Діденко#цитати