Нещодавно прочитав містичний детектив Іларіона Павлюка "Я бачу, вас цікавить пітьма". Попри те, що книга є занадто релігійною як на мій смак, деякі сенси мені сподобалися. Напевно, тому, що автор ґрунтовно підійшов до теми маніяків, що продемонстрував під час інтерв'ю з Емою Антонюк однією лише фразою. Коли вона запитала в нього про витоки жорстокості та почала задвигати якісь соціально-дарвинистські тези, він сказав наступне: всі діти народжуються добрими, а потім стає щось. Себто садистами не народжуються, їх робить такими історія їхнього життя, частіше - дитинства. Можливо, одна лише дуже травматична подія.Приблизно в той самий час я прочитав інтерв'ю анархіста та нейробіолога Йоахіма Бауера, перекладене Марією Рахманиновою, присвячене так званим дзеркальним нейронам. Його дослідження можна вважати такою собі науковою базою для лібертарної педагогіки, там-бо йдеться про важливість етичного та ненасильницького виховання людей людьми.В прицнипі, цих двох джерел має вистачити якомусь юному читачу для того, щоб не романтизувати героїв таких книг, як "Мисливець" Вільяма Пірса (відомого під псевдо Ендрю Макдональд), ікони ультраправих, який списав свого героя з расиста та серійного вбивці Джозефа Франкліна. Всю романтику цього героя рахови вбиває той факт, що його виховували жорстокі батьки-алкоголіки. Цікаво, що батько його, окрім того, що був ветераном Другої світової, також працював м'ясником, що саме по собі в довгостроковій перспективі може призводити до птср та толерування насильства не тільки проти тварин, а й проти людей. Тож природньо, що з часом він став бити дітей та пиячити.Але за іллюстраціями вищенаведених тез далеко ходити не треба. На днях Бабель опублікував історію Надії Вікарій з багатодітної української сім'ї, брати якої систематично ґвалтували її з сестрою, а зараз служать в Трійці (чи принаймні служили до того, як історія насильства отримала широке розповсюдження в медіа). Окрім всього, дівчина згадує, що один з братів також любив знущатися над тваринами. Хтось підмічає дивні ознаки в поведінці героїні історії, проте, як на мене, більш дивним була б нормальна ("здорова", якщо пробачите використання слова в подібному контексті не від психіатра) поведінка людини, шо пройшла таке пекло. Виникає багато питань до матері та братів. Ще більше питань - і отримати відповіді тут складніше - до суспільства, в якому це могло відбутися. Але ясно одне: гріховність не має потойбічну або вроджену природу, до неї привчають через дзеркальні нейрони. Гарні новини - так само через них привчають до етичної поведінки.