18 червня Макарівщина прощалася із Захисником України Олександром Вікторовичем Овсяником — людиною честі, мужності та великого серця, яка до останнього подиху залишалася вірною своїм принципам, побратимам і БатьківщиніОлександр Овсяник народився 23 жовтня 1976 року в місті Херсоні.Навчався у школі № 36, де був старостою класу та користувався заслуженою повагою серед однокласників і вчителів. Уже тоді проявлялися його лідерські якості, відповідальність та вміння об’єднувати людей навколо себе. Після закінчення школи вступив до технікуму, де здобув спеціальність кухаря.Згодом пройшов строкову військову службу в десантних військах. Саме там загартувалися його характер, витримка та готовність брати на себе відповідальність у складних ситуаціях.У мирному житті працював у будівельній сфері та займався підприємницькою діяльністю. Для рідних Олександр завжди був людиною, на яку можна було покластися. Люблячий син, уважний брат, надійний друг — таким його знали всі, хто був поруч.Власної сім’ї Олександр не створив, але свою любов, турботу й тепло щедро віддавав найріднішим людям. Він став справжньою опорою для сестри Інни та брав активну участь у вихованні трьох племінниць. Для дівчат він був не просто дядьком — наставником, другом, порадником і захисником. Його підтримка, мудрі слова та добре серце назавжди залишаться в їхній пам’яті.У 2020 році сестра Інна разом із родиною переїхала до села Березівка на Макарівщині. У лютому 2021 року сюди переїхав і Олександр. Саме тут він знайшов новий дім, нових друзів і став частиною громади. У цей же час у Березівці оселився і його названий брат Роман, з яким його пов’язувала особлива дружба та братерська підтримка.З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр добровільно став на захист України. Він був серед тих, хто одним із перших став до лав оборонців держави. Навесні 2022 року долучився до формування 252-го окремого батальйону територіальної оборони.Старший сержант Олександр Овсяник із позивним «Херсон» служив командиром 3-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 252-го окремого батальйону територіальної оборони.Разом із побратимами він пройшов важкий бойовий шлях на Донецькому, Лиманському та Харківському напрямках, брав участь у боях за Бахмут, виконував бойові завдання на Сумщині. Під час служби отримав поранення. Проте навіть маючи законне право залишити військо, не скористався ним. Він свідомо повернувся до строю, бо вважав, що його місце поруч із побратимами.Олександр говорив, що потрібен там, де триває боротьба, де його товариші, де вирішується майбутнє України. Такою була його життєва позиція — не відступати, не залишати своїх і завжди бути там, де найважче.Свій останній бій він прийняв поблизу населеного пункту Спальне Курської області 22 серпня 2024 року. Під час виконання бойового завдання зміг вийти з ворожого оточення. Але, не побачивши поруч своїх побратимів, повернувся назад, щоб допомогти їм. Саме там обірвалося його життя.Цей вчинок найкраще характеризує Олександра. Він міг урятуватися сам, але обрав повернутися за своїми товаришами. До останньої миті залишився вірним військовому братерству, честі та своєму обов’язку.Його життя стало прикладом справжнього служіння людям. Він був людиною, яка не шукала легких шляхів, не проходила повз чужу біду і завжди ставила інтереси інших вище за власні.Батьки Олександра пішли з життя ще до початку повномасштабної війни на Херсонщині. Через бойові дії та тимчасову окупацію рідного краю поховати його на малій батьківщині неможливо. Тому свій останній спочинок він знайде тут, серед української землі, яку захищав, поруч із такими ж Героям, які віддали життя за свободу і незалежність нашої держави.Олександра Овсяника поховали на Національному військовому меморіальному кладовищі у Віта-Поштовій. https://www.facebook.com/makrikm - джерело інформації та фото