Трохи оптимізмуНезважаючи на всі жахи війни, я вірю, що Україна не тільки вистоїть, а й стане зовсім іншою. Сильнішою. Кращою. Принаймні, особисто для мене.Мені неймовірно подобається, що книгарень у Києві стало втричі більше, ніж колись, і вони завжди повні людей. Та й взагалі, українські видавництва на підйомі: видається купа книжок, і це не сміття. Стали перекладати багато наукової літератури, що взагалі класно. Так, ми поки що відстаємо від росії, але це гарний старт.Молоді хлопці й дівчата йдуть не в «м'ясне ІТ», а вчаться і стають чудовими інженерами. І починають працювати над серйозними проєктами вже зараз.Український мілтек - взагалі окрема розмова. Деякі дурники сміються з «домогосподарок, що складають дрони», але реальна картина зовсім інша. У підвалах і гаражах пацани роблять реальні речі. Це справжня інженерія і справжня наука. І ми лише почали. А головне, що в мілтек пішли гроші. Великі гроші.І після війни український «старий» політикум і бізнес зіткнуться з досить цікавою картиною: нове покоління людей з великим капіталом, які майже не жили при совку, не замішані у «схематозі», мають власні уявлення про майбутнє цієї країни, а ще - дуже тісні зв'язки з силовими структурами. Або взагалі самі служили.Я сьогодні гуляв і уявляв, як через декілька років будемо з пацанами обговорювати, як зібрати робота, щоб висадитися на Титан. Або літаючу субмарину для атмосфери Юпітера. Це були дуже приємні думки. Я посміхався.