24 лютого. Доброго ранку! Сьогодні він для мене добрий. Я вижила і я живу. Чотири роки тому прокинулися від обстрілів. Ранок цей не забуду ніколи. Бо забувати не хочу. І ті найважчі 39 днів мого життя, коли бабахкало практично весь час, а ранок починався з дуже потужних обстрілів, потім трохи замовкало і я йшла на поле шукати місце, звідки можу відправити донці смс з ранішнім постом, щоб вона оприлюднила його в ФБ, бо не було ні світла, ні інтернету. Після цього телефон виключала і чоловік знову клав його в металеву коробку і десь заривав, щоб ранком знову відкопати. Добре, що восени почистили колодязь, чоловік настояв, то були із своєю водою, та закупили дрова, то ж були у відносному теплі, і морозилки були повні, і чомусь я перед новим роком накупила макаронів, круп, цукру. Не знаю, що це було, навіть свічки були. Я не хочу забувати, як горіло усе навкруги і я раділа, що в кінці нашого городу невеличке озеро, яке повинно затримати вогонь. Я не хочу забувати, як раділа, що мама пішла в засвіти раніше, і не бачила цього кошмару, бо вона так переживала в 2014, так сперечалася зі своїми подругами чий всі ж таки Крим. Я не хочу забувати, як дивилася на стоси книг в своїй бібліотеці, якою завжди пишалась, а читати їх не могла, бо вони всі були російською. Тож я весь час гріла воду, бо був газ, і щось мила, прибирала, готувала, а ще малювала, знайшла книгу-розмальовку з мандалами, яку купила декілька років тому і фломастери з олівцями, які знову таки придбала перед новим роком. Я не хочу забувати маргаритки, які в ту теплу зиму вирішили розквітнути на 8 березня, а потім їх присипало снігом. Перших лелек, які прилетіли, але через вибухи раптом щезли і появилися знову вже на початку квітня. Я не хочу забувати ту мерзоту, яка ходила по моїй хаті і заглядала в усі кутки, а потім хотіла пристрелити собаку, що рвався у дворі на цепу, танки, які їздили по селу. Памʼятатиму і той радіоприймач, що реанімував мій чоловік і ту неймовірну радість, коли почули українські новини. Я не хочу забувати першу поїздку в Київ та згорілі машини на дорозі тих, хто намагався виїхати, зруйновані мости, розстріляні будинки та великі написи на воротах ДІТИ. Це, на жаль, не врятувало. Тоді ми їхали в Київ більше 8 годин, бо були підірвані всі мости. Єдина думка, яка тоді була: «що ж вони накоїли, що вони наробили…». Я не хочу забувати день, коли дізналася про загибель першої людини, яку я знала особисто і свого часу навчала працювати в кадрі, скільки потім було цих страшних втрат і вони продовжуються, на жаль. Я не хочу нічого забувати. І не забуду. Але тоді я знала, що це надовго і що це повністю змінить світ. Але заспокоювала і себе, і інших. Бо ми часто не хочемо бачити очевидні речі. І я не хочу ненавидіти. Бо ненависть зжирає душу. Я давно відпустила це, вони перестали бути для мене людьми. І я гидую навіть думати про них. Сьогодні день Птаха Фенікса, символа безсмертя, відродження та циклічності життя, який повстав із попелу. Сьогодні такою є моя батьківщина. І як Птах Фенікс 🐦‍🔥 вона обовʼязково відновиться. Вірте в це. Вірте в себе, в свою країну, в наше військо, в наших людей. Вірте! Щастя всім!🐦‍🔥8 місячний день. 24 лютого 09.16 ➡️ 10.00 25 лютого. 🌓 в знаку Близнюків з 04.30 Слідкуйте за часом, менше теревеньте, сьогодні буде дуже хотітися. Можна працювати з документами. Але будьте уважні та обережні. Символ: Вогонь. Птах Фенікс .