Яна про Літературу 🫡 | Доброго ранку, потворо!» — пʼять історій для тих, хто втратив надію у ...

«Доброго ранку, потворо!» — пʼять історій для тих, хто втратив надію у психотерапію, цей світ, людей і, щонайважливіше, себе. Зізнаюсь: науково-популярна психологічна література не викликає у мене довіри. Та після першого випадкового гортання сторінок я зрозуміла, що досвід з цією книжкою буде інакший. Героїню першої історії Лору відправляє лікар на психотерапію через постійні рецидиви герпесу, які повʼязує зі стресом. З чим би я не зверталась — на все після купи обстежень і аналізів отримую симптоматичне лікування і слова «це через стрес». І як би я не намагалась зменшити вплив стресу на своє здоровʼя, болі повертаються, щоразу у нових місцях. Відтак історія Лори мене зацікавила й спонукала продовжити читання. Чесно, я не очікувала, що історії будуть настільки трагічними, болісними й немислимими у своїх травмах. Чи не з кожною сторінкою відкривається новий шар минулого, а успішні жінки вперше плачуть, за довгі роки наважившись говорити відверто. Дивовижно, як психотерапевтці й авторці Кетрін Ґілдінер вдається здобувати довіру найбільш складних клієнтів і поєднувати численні підходи задля результату. Вона не закривається в одному опанованому, шукаючи відповідей поза площиною психологію. У цьому контексті особливо цікаво, як вона працює з Денні. Він — чоловік-індіанець, що в дуже юному віці опинився у інтернаті для перевиховання. Там з методами насильства хлопчака змусили стидатися свого коріння й повністю забути рідну мову. Просуваючись у терапії звичними методами, Ґілдінер водночас дізнається більше про культуру Денні, спілкується з цілителями і, врешті, направляє його у зближення зі своїм народом, що має надзвичайно благодатний ефект на зломленого чоловіка. Скажу без перебільшень: ця книга повернула мою віру у психотерапію і спонукала побачити, скільки здатний зробити гарний і відданий спеціаліст. Історії цієї книги — розповіді про долі неідеальних людей і їхню не бездоганну терапевтку, яка чесна з читачами у своїх помилках. Подеколи вона тисне, каже зайве, злиться, не помічає дечого фатального, надто підштовхує клієнтів до рішення або ж проектує власні життєві сценарії на історії людей, що опиняються в кріслі навпроти. Нонфікшн дійсно без прикрас говорить про найгірше у психотерапії. Наприклад, коли люди, що роками тримали біль у собі й жили «нормально», починають розкорковувати його і врешті шаленіють. Ґілдінер не ідеалізовує психотерапію. Не дарує гепі-ендів. Не обіцяє легких істин. Натомість говорить чесно і дотепно, спонукаючи повірити у свій шанс на краще життя.