Страх перед Зевсом мене не примусить тебе пощадити
З товаришами, якщо того власний мій дух не накаже”».

А потім Поліфем з’їдає гостей.

Для грецького слухача це важлива деталь. Поліфем страшний не лише тому, що він велетень-людожер. Він демонстративно знаходиться поза системою правил, яка робить можливим людське суспільство. Він не визнає зборів і законів, живе окремо від сусідів і, нарешті, замість того щоб нагодувати прибульців, їсть самих прибульців. Порушення гостинності тут стає частиною ширшого образу істоти, яка живе поза людським соціальним порядком. Саме тому дослідники давно звертають увагу, наскільки глибоко вся «Одіссея» побудована навколо правильних і неправильних актів гостинності. Але найбільш чисту форму цього механізму ми знаходимо не в Гомера.

Через багато століть Овідій розповість історію про те як Юпітер (Зевс) і Меркурій (Гермес) у людській подобі мандрують Фригією. Вони стукають у тисячу будинків, але скрізь отримують відмову - двері перед ними зачиняють. Зрештою мандрівники приходять до бідної хатинки літньої пари - Філемона та його дружини Бавкіди. Попри свою бідність, подружжя радо приймає незнайомців, ділиться тим небагатьом що має. Бавкіда роздмухує вогонь, подружжя ставить перед гостями просту їжу, намагається зробити їм зручніше, а потім помічає - скільки б гості не пили, вино в посудині не закінчується. І лише тоді старі розуміють, кого запросили до свого дому.

Важлива тут саме послідовність. Філемон і Бавкіда не були гостинними, тому що впізнали богів. Вони впізнали богів уже після того, як виявили гостинність. Власне у цьому і полягає весь сенс випробування. Якби Юпітер з’явився у блискавках, із орлом над головою і табличкою «верховний бог», нагодувати його не було б моральним досягненням. Його нагодували б зі страху. Для перевірки потрібен саме невідомий мандрівник.

За Овідієм, нагорода і покарання демонстративно симетричні. Поселення, яке відмовило богам у притулку, гине у воді. Бідна хатина людей, які їх прийняли, перетворюється на храм, а Бавкіда і Філемон отримують можливість попросити винагороду. Вони просять не багатства, а дозволу служити при храмі й померти одночасно, щоб жодному не довелося ховати іншого. Наприкінці життя вони перетворюються на переплетені дерева - дуб та липу.

Перед нами вже не просто правило «нагодуй мандрівника». Перед нами система покарання і винагороди, винесена за межі людської громади. Навіть якщо ніхто з людей не бачив, як ти повівся з незнайомцем, це могли бачити боги. Більше того - незнайомець сам міг виявитися богом. Саме цю послідовність античні дослідники називають теоксенією: божество приходить невпізнаним, гостинність людини проходить перевірку, після чого настає божественна винагорода або божественна кара. І звісно ж, греки тут зовсім не самотні.

У книзі Буття Авраам сидить біля входу до свого намету, коли бачить трьох незнайомих чоловіків. Він не чекає, поки вони попросять допомоги. Авраам біжить їм назустріч, просить не проходити повз, пропонує воду для ніг, тінь і їжу. Потім поспішає до Сарри, наказує приготувати хліб, вибирає теля і сам стоїть біля гостей, поки вони їдять. Саме після цього візиту Авраам отримує обіцянку народження Ісаака. Епізод став настільки важливим для подальшої юдейської та християнської традиції, що гостинність Авраама перетворилася на один із її класичних зразків:

Послання до євреїв 13:2: Не забувайте любови до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли Анголів.

Якщо ми подивимося на Скандинавію, то Одін також раз у раз з’являється серед людей не як володар богів, а як невідомий мандрівник - старий чоловік у плащі, який приховує своє ім’я, приходить до чужого дому і далеко не завжди повідомляє господареві, кого той насправді прийняв. Особливо моторошну форму цей сюжет отримує у «Промовах Грімніра» зі «Старшої Едди»: Одін і Фрігг сиділи на Хлідскьяльві та оглядали всі світи. Одін мовив: "Бачиш Ангара, свого підопічного, що він наплодив потвор із тролицею з безодні? А Гейрред, мій підопічний, став конунгом і нині тримає землі".