Продовження історії гостинності. Частина дев’ята.

Отже, наприкінці попередньої частини ми залишили нашого господаря у доволі незручному становищі. Чужинець, якого він прийняв як гостя, отримує їжу, місце для ночівлі та захист. Навіть якщо це ворог, господар повинен поважати власне слово. Але будь-яке правило має одну фундаментальну проблему - воно працює лише доти, доки його вигідніше виконувати, ніж порушувати.

Репутація частково вирішує цю проблему. Якщо всі знають, що ти вбив людину, якій сам пообіцяв захист, наступного разу ніхто не довіриться тобі, і навіть твої союзники можуть вирішити, що твоє слово нічого не варте. Але репутація працює лише там, де про порушення хтось дізнається. Що робити, якщо свідків немає? Якщо незнайомий мандрівник зникне вночі, а його родичі навіть не знають, у чиєму домі він ночував? І тут з’являється надзвичайно ефективне вирішення цієї проблеми - свідок, який бачить завжди

Правила, які спочатку регулювали відносини між господарем і гостем, отримують зовнішнього гаранта. Тепер погано прийняти чужинця означає образити не лише його. Залежно від культури це може означати порушити звичай предків, закон богів або безпосередньо образити божество, під захистом якого перебуває мандрівник. Але людство пішло ще далі. Що, якщо ти взагалі не знаєш, хто стоїть перед тобою? Саме тут у міфології з’являється один із найцікавіших сюжетів в історії гостинності: боги починають ходити серед людей, удаючи звичайних мандрівників.

Для греків ця ідея була настільки звичною, що в «Одіссеї» вона висловлена прямим текстом. Коли жених Антіной кидає в переодягненого Одіссея ослін, присутні почали докоряти йому:

«… Саме тоді Антіной, син Евпейта, озвався до нього:
“їж і спокійно, чужинче, сиди або геть забирайся!
Бо за розмову таку юнаки ці за руки і ноги
Геть тебе викинуть з дому, всю шкіру тобі обідравши”.
Так він сказав, і гнівом усі женихи запалали.
Хтось тоді мовив з-поміж юнаків отих високодумних:
“Зле ти вчинив, Антіною, що старця нужденного вдарив!
Горе тобі, як хто-небудь то був із богів наднебесних!
Часто боги, мандрівного чужинця подобу прибравши
Чи в якій постаті іншій, по наших містах походжають,
Спостерігаючи гордість людей та їх справедливість».

Перед тобою може стояти брудний, голодний мандрівник без майна, родини й відомого статусу. З погляду соціальної ієрархії він може бути буквально ніким. Але саме тому перевірити його справжню особу неможливо. А отже, теоретично перед тобою може стояти бог. У попередній частині ми говорили, що чужинець, залишаючи власну громаду, певною мірою втрачає свій статус. Тут відбувається майже дзеркальна річ: саме невідомість його статусу наділяє чужинця потенційно безмежним статусом.

У давньогрецькій традиції цей мотив настільки помітний, що дослідники використовують для нього окремий термін - теоксенія, буквально гостювання бога. Оскільки божество приходить до людей у невпізнаному вигляді, людина не знає, кого приймає, а тому її поведінка стає справжнім випробуванням. Якщо господар гостинний лише тому, що перед ним цар, герой чи багата людина, це нічого не доводить. Справжня перевірка починається тоді, коли на порозі стоїть той, від кого начебто нічого не можна отримати.

Саме тому Зевс мав особливий епітет - Ксеній, Ζεὺς Ξένιος, Зевс - покровитель чужинців і гостинності. В «Одіссеї» його роль згадується неодноразово. Коли Одіссей потрапляє до циклопа Поліфема, він не просто просить їжі та притулку. Він нагадує циклопові, що прохачі й чужинці перебувають під захистом Зевса.
 
«… Ми ж прибули аж сюди, і от припадаєм
Всі до колін твоїх, - виявиш ти нам гостинність чи, може,
Ще й подарунок даси, що гостям їх звичайно дарують.
Отже, могутній, богів пошануй, благаєм тебе ми,
Зевс-бо є сам покровитель гостей і усіх, що благають.
Він і гостинний, і гостям супутник, достойним пошани”.

Так говорив я, а він відповів мені словом безжальним:
“Ну ж і дурний ти, чужинче, та й здалеку, мабуть, прибув ти,
Що шанувати й боятись богів мене так умовляєш!
Нам, кіклопам, байдуже й до Зевса-егідо державця,
І до блаженних богів, самі-бо від них ми сильніші.