Цікава (фото)історія про українські укриття від фотографа Михайла Палінчака й інтерв'ю з ним.🗣«Раніше [укриття —] це були якісь маргіналізовані простори, куди ніхто не спускався і які використовувалися максимум як склад. Тепер вони стають безпечним простором і в прямому сенсі можуть урятувати людям життя».🗣«Найцікавіші, я думаю, — це Лиман і Сіверськ, де для людей це не простори тимчасового перебування під час небезпеки. Оскільки небезпека не тимчасова, а постійна, вони постійно перебувають у цих просторах, у прямому сенсі живуть у підвалах. Вони обжили їх, зробили більш привабливими — більш придатними для постійного перебування. Поставили буржуйки для опалення, зробили собі ліжка тощо.Цікава також фотографія з Одеси, де жінка ще років двадцять тому, наскільки я розумію, самозаселилася в підвал багатоповерхового будинку. З часом обжила його і зробила собі підземну квартиру. Я зайшов туди під час тривоги в Одесі. Дивлюся на карті, де найближче укриття. Приходжу, а там квартира. Кажу: “Це у вас укриття?” Вона така: “Ну, так, проходьте”. Я в прямому сенсі зайшов у чужу квартиру, сів на чужий диван у вітальні й чекав, поки закінчиться тривога. У неї там є ще одна кімнатка, куди вона нікого не пускає. Це її особиста кімната. Але під час тривоги вона зобов’язана пускати людей в укриття…Або підземне приміщення у харківському ХАТОБі. Через повномасштабне вторгнення вони не можуть використовувати основну сцену, тому розмістили меншу сцену в підвалі й показують там балет».Ще цікава думка про те, що у воєнній фотографії роль фоторедактора зараз стає важливішою, ніж роль фотографа, бо в епоху дронів фотографи не можуть працювати на фронті, тому здебільшого до нас потрапляють фото з самих дронів. «Це, якщо хочеш, новий розвиток медіуму фотографії, тому що просто фотокамеру засунули в кулю».