Калюжа (Вірш №29)Жалюзі, нарізаючи сонячні промені,вимальовують ґрати на шкірі та ковдрі.Горобці хаотично щебечуть акорди,у чоло інтервали із дзьобів устромлені.Окуляри з ранкової смужки миттєвобули скинуті мною, як тільки прокинувся.Умиваю неспішно обличчя й потилицю.Я замислився, перебираючи теми,немов колесом миші пройшовся по мізках.Послизнувшись на плитці, я вдарився черепомоб поріг. Розпрощався з думками нікчемними.Черешнéва приховує кахельний блискіт,і приміщення нею по плінтус налилося.Самота у квартирі — тепер пустота.І з падіння пройшла вже четверта доба!Мої друзі ввірвались з нарядом поліціїта чекали на висновки криміналістів,затуляючи лиця тканинами одягу.Сірководень, гуляючи простором протягом,нагадав їм про спогади світлі та чисті.Дисонансні акорди журби на щокахпросочились у землю своєю вологою.Навістили плиту антрацитові ворони,повсідались і раптом кричать: «Кар, кар, кар!»Розбудив клятий звук домажорного тризвуку.Ожили мої роздуми, й зникла байдужість.І пішов я до ванної, витер калюжу.Безтурботно крокую за пляшкою рислінгу.#поезія #Анатолій_Касперський(тґк автора)