Сон — жадання, світ для всіх істот. Він сповнений див, казкових пригод. Щоночі з'являється тут кілька красот:Глибин блакитних, небесних висот. Кожен цю мрію відчути бажає,Та не кожна людина сюди потрапляє. Хтось бачить сни, хтось їх не має. Чому все так? Ніхто не знає. Якщо людина все ж здобуває —Назад не вертає, тут залишає:Мрію свою, якщо її має,Надію крихку, що в душі зберігає. Адже сон — нереальний, світ віртуальний,І устрій у ньому — аж ніяк не каральний. Він приходить вночі і вабить, кричитьПро свої привілеї —А потім мовчить. Людина сама собі ладна створитьБажання бажань і хоч роки тут жить. Але світ тимчасовий припиняє існування —І очі людей бачать нелюдське страждання. Це — світ постійний, світ дрібнот,Де не існує неземних красот. Сон повертається до тебе вночі,А вранці ти знову — у смертній печі,Що кожної миті тебе спопеляє:І душу, і тіло, що сон пам’ятає —Щойно прокинувся — тебе вже немає. Пройшовши той крок, Заснути бажає, Тіло твоє,Що зроду не знаєСвіту казкового, Якого немає. Ось так воно в житті й буває:Без сну — все горить, наче попіл згорає,У світі справжнім, куди люд потрапляє.

🌺: СУПЕРОВИЙ ВІРШ!!!#твір #поезія #? Не анон, Bread