Navíщo | Я вчора пізно закінчила працювати. О 22й. Ще й сесія важка - втрата ул...

Я вчора пізно закінчила працювати. О 22й. Ще й сесія важка - втрата улюбленого котика💔Зайшла на кухню, звично відкрила Netflix на планшеті — щось поставити на фон. Він запропонував нове надходження:шведський фільм «Мене звати Аґнета».До речі, рекомендую - розраджує.Фільм про пошук смаку життя.І там була така повторювана сцена:один із головних героїв — гей, років 80+, самотній, депресивний, в гарному шовковому халаті — щоранку виходить зі свого будинку на провансські простори і кричить:«Де ти, моє лібідо?»Кілька разів. На різні лади.Ох, як я насміялася і наплакалася з цим фільмом вночі.А вранці реальність не дає спокою:вибухи, вибухи, шахеди трикляті.Цей фон війни все поглинає, насувається на життя, як клякса на промокашці.Будь-який імпульс на цьому фоні вже ризик:відчувати — ризик,хотіти — ризик,мріяти — ризик,тягнутися до чогось — теж ризик.Саме питання буття, життєвості стає якимось сумнівним.І правда хочеться кричати:«Де ти, моє лібідо? Де ти?»Це не прямо про секс.Це про силу бути.Бути стовідсотково присутньою у своєму житті.Моє лібідо було сьогоднів насолоді від тугих струменів води в душі,в запаху улюбленого гелю і парфуму,в тілесних відчуттях у йозі,в муркотінні моїх котів,в їхніх іграх і сутичках,в каві, що була особливо смачною,і в смаку дорблю з абрикосовим джемом.Воно було в моїй супервізії,де ми говорили про красу життя,про силу хотіти жити, про силу взагалі жити.— Де ти, моє лібідо???— В тихому, але впертому русі назустріч життю.Навіть коли поруч дихає темрява 🔆А ваше лібідо знаєте де?)