Що таке щастя? Це приїхати в Одесу й у перший день не почути жодної повітряної тривоги. Це пройти понад п’ятнадцять тисяч кроків уздовж моря — від Аркадії до Ланжерона. І назад. Зупинитись рівно там, де тіло каже «стоп», і відчути: так, це теж щастя. Щастя — це дозволити собі морозиво, яке зазвичай під забороною. Це дивитися на море,ловити мурашки від контрасту гарячого піску й холодного вітру. Сидіти із заплющеними очима, підставивши обличчя небу й сонцю. І тоді звучить музика. Ніна Зіллі — легкість італійського літа. Чет Бейкер — меланхолійна труба, що перегукується з хвилями. Старий Стінг — ритм кроків. Ніна Сімон — голос глибини. Даліда — ностальгія на захід сонця. Щастя — це йти без маршруту й дедлайнів,зупинятися лише тому, що литки гудуть,пересидіти втому на лавці, розім’яти стопи — і знову йти. Без тривоги. Тільки тіло, відчуття, музика й море. Щастя — це знати, що ввечері побачиш чоловіка, якого відпустять із чергування. Замовляти їжу в ресторані, обирати улюблене вино. Щастя — це передчуття ще більшого щастя.