Canal Navíщo - @lifeaboutwritting - №1204
Іноді не хтось інший, а ми самі виносимо собі вирок: «негідний».Ми знімаємо з себе право на повагу, на радість, на любов.Наче ставимо штамп на власному серці: «не заслуговую».Це може виглядати дуже буденно.Ти мовчиш, коли хочеш говорити.Схиляєш голову, коли хочеш підняти очі.Вибираєш мовчати, погоджуєшся на менше,бо боїшся втратити тих крихт, що вже маєш.Ти сам себе принижуєш фразами «я ж нічого не вмію»,«мені й так забагато», «кому я потрібен».Ти порівнюєш себе з іншими й завжди виходиш меншим.Ти змішуєш власні помилки з власною сутністю —«я зробив помилку» стає «я — помилка».Але вчинок не дорівнює вся людина.Так, ми іноді робимо негідні вчинки — з ляку, з болю, з розпачу.Але це не вирок і не остаточне визначення «хто я».Це лише досвід, який можна побачити,сказати собі правду і зробити висновки.Більше того, саме такі моменти часто будять у нас кордони.Ти відчуваєш сором чи огиду від власних дій —і раптом чіткіше розумієш, де твоє «ніколи більше».Ти бачиш, що перетнув межу —і тільки тоді починаєш будувати свої власні.І ось тут народжується нове відчуття гідності:не у втечі від помилок,а у здатності визнати їх,підняти голову і йти далі — інакше.Бо гідність — це не бездоганність.Це право залишатися людиною, навіть коли оступився.
49
25-08-24 15:26