Navíщo | коли_насниться_дивнеВона прокинулася з дивним відчуттям, ніби частина ...

#коли_насниться_дивнеВона прокинулася з дивним відчуттям, ніби частина її залишилася в іншому місці, під мокрим вітром, на зеленій траві, що стиха коливається хвилями. Це місто наснилося їй, немов старий знайомий, чию назву вона намагалася втримати в пам’яті, наче зниклу мелодію. Манчестер біля моря. Не просто Манчестер, а обов’язково біля моря. Це було важливо.Вона бачила себе там — в чужій країні, без ілюзій і великих можливостей, з невпевненим акцентом і відчуттям обмеженості, що тиснуло, мов застарілий тягар. Поряд була донька — ще підліток, така молода, що її світ іще широкий, як розплющені очі. Та, кого любили так сильно і ображали так мало, що вона не мала меж, ніби прозора вода, що ще не відчула гіркоти солі.Сувора, зморшкувата жінка, ніби викресана з граніту, з’явилася поруч у цей напівсвіт — буркотіла про мовні бар’єри, про те, як важко в світі виживати, коли не знаєш мови. Вона нагадала Олівію Кіттерідж із серіалу, що завжди бурчить про "непристосованих іноземців", а сама ставить чайник, шукає ковдру і робить сендвічі. Вона годувала доньку супом із гарбуза, показувала, як правильно застібати куртку проти вітру, і ділилася історіями про дивні сувеніри від українських солдатів, яких вона доглядала на реабілітації. Шматочки уламків, ключі без замків, кулони зі шматочків розбитих шоломів. Вона берегла ці дрібниці, як обереги, ніби кожна річ мала свою історію, вплетену в солону тканину часу.Вихід до моря був під мостом, з неприглядної захолусної вулички. Ніякого піску, пляжу чи набережної — тільки мокра, густа трава, що переходила у прозору воду з хвилями. Як у бабусі в селі, в берегах, де трава пірнала у воду після рясних травневих дощів, а жаб’ячі пуголовки метушилися між луговими стеблинами. Вона зробила кілька фото — розмитих, майже примарних, як сам цей сон. Відмітка в Інсті: "Травневий льодяний океан (чи все-таки море?) і зелена трава. Манчестер. Біля моря. Це важливо."А вода там була така прозора, ніби пам’ять, яка розмивається в деталях, але тримає головне — відчуття, запах, смак. Хвилі билися об каміння десь далеко, за лінією видимого, і вона відчувала цей бриз на своїх губах, відчувала, як вітер плутає її волосся, і море всередині неї коливається, наповнюючи легені прохолодою.І ще... коли ця жінка вивела їх до моря найкоротшим шляхом, крізь мокру, хрустку траву, що ставала все густішою й вологою, немов коріння спогадів, вона тихо сказала: "Там, далі, вода чиста. Треба лише доплисти."А вам що сниться?🙈*Manchester-by-the-Sea — невелике місто на північному узбережжі штату Массачусетс, США. Відоме своєю мальовничою гаванню, прозорою водою і старими рибацькими будиночками. Дало назву фільму "Manchester by the Sea" (2016) про втрату, провину і непросте повернення до життя.І ні, я не передивлялася цей фільм напередодні. Бачила його років зо п'ять тому. Але підсвідомість чомусь дістала саме цю назву і спіймала на ній гуперфікс🙈