Треба заслужитиКолись тобі сказали, що треба заслужити. Що любов, визнання, повага — це не те, що тобі належить за правом народження, а те, що треба вибороти.І ти вивчив це так глибоко, що тепер не можеш просто хотіти. Тепер кожне бажання треба виправдати. Як ніби в тебе постійно перевіряють квиток на право мати мрії, радіти випадковій радості, бажати більше, ніж мінімум.І ось, коли приходить той, хто хоче дати, просто так, без умов, ти завмираєш. Не віриш. Сумніваєшся. Питаєш себе: "А я заслужив? А чи можна мені? Чи не попросять потім розрахуватися за це?"Тобі важко прийняти турботу, комплімент, допомогу. Навіть від себе. Бо в голові вже давно засіла ця стара, як сам світ, формула: "Треба заслужити".А якби дозволити собі хоча б раз хотіти без виправдань? Пробувати без страху провалу? Отримувати без відчуття боргу?Це ж так просто. Але так важко, коли ти виріс із цими невидимими кайданами.І ось ти стоїш перед цією внутрішньою стіною, зібраною з "треба заслужити", і тягнешся рукою до того, що хочеш. Вперше не зціпивши зуби, не витискаючи з себе "достатньо доброго".Бо, може, вже досить доводити щось світу? Може, вже час почути себе?