В одному селі жив благочестивий священник. Він не шукав слави, не вимагав шани, а просто служив людям – молився за них, утішав у скорботі, навчав Божої правди. Але були ті, хто шанував його лише за рясу, і ті, хто бачив у ньому лише людину.Якось до храму прийшли двоє чоловіків. Перший підійшов, низько вклонився, поцілував руку й урочисто сказав:— Отче, я глибоко поважаю вас! Ви – свята людина!Другий просто підійшов, глянув у вічі й мовив:— Отче, я вас слухаю. Навчіть мене істини.Минув час. Перший чоловік, який так щиро вихваляв священника, одного дня почув чутки про нього. Він змінив ставлення, почав говорити погане й навіть перестав ходити до храму.Другий же продовжував приходити, слухати, вчитися й рости духовно.Священник усміхнувся та сказав до своїх учнів:— Ось у чому різниця між людською похвалою і справжньою повагою. Той, хто поважає лише образ, може легко змінити думку. А той, хто шукає істину, залишиться поруч навіть тоді, коли інші відвернуться.І промовив Христові слова: "Хто має вуха, нехай слухає!" (Мт. 11:15).Мораль:Справжня повага – це не красиві слова, а відкрите серце, готове чути, вчитися й змінюватися.(Взято з сторінки «Не хлібом єдиним»)