Книжкова вісниця Ліатріс (Крадійка книжок) | відгук на «Пісню Ахілла»: міфічний фікшн роман чи фанфік? 😬Я все мрію ...

#відгук на «Пісню Ахілла»: міфічний фікшн роман чи фанфік? 😬Я все мрію прочитати класний ретелінг міфів, де б я занурилась в атмосферу цієї доби, але якось не складаються у мене відносини з ними. Цей не став виключенням. 😫 Мені завжди в ретелінгах не вистачає «пливучості» тексту — він уривчастий, швидко перескакує з однієї сцени на іншу, а описів майже немає, що не дає побачити світ очима головного героя.Виникає відчуття, що ці прогалини в наших знаннях бояться заповнити чимось занадто сучасним, без «античного» вайбу. Проте через намагання уявити давніх богів простими людьми, з Ахіллеса постав доволі сучасний образ популярного старшокласника гітаріста-баскетболіта-ліриста-воїна 😒🌝 З цього випливає і наступна проблематика — я не розумію вікової категорії твору. Основну частину історії займають молоді чоловіки, але на початку нас зустрічають геть юні підлітки про дуже тісні зв'язки між якими, мені, як дорослій тітці, було дискомфортно читати.Я сподівалась почитати про міцну чоловічу дружбу, в якій зародилося кохання, а отримала розповідь про любов Патрокла та Ахілла до самого Ахілла. 🥴 Посеред історії мене чекав величезний шов, який дуже вплинув на мої враження загалом, бо фактично ми маємо дві різні історії — життя хлопців до Трої та під час. Стиль оповіді цих частин настільки різниться, що ти чітко бачиш місце переходу від однієї до іншої. Друга частина була видовищніша своїми описами та насиченням подій, тому саме вона дотягла загальні враження до більш-менш позитивних.Але найбільше враження зіпсувала стереотипізація персонажів та сюжетні повороти тільки заради поворотів, які ще більше роблять з цієї історії фанфік 😭🤨 Авторка ніби збирає стереотипне бінго і робить Патрокла антисоціальним, невмілим незграбою, який боїться всього. Він незацікавлений в жінках, але це не заважає йому зайнятися сексом з Деїдамією, що не має жодного впливу на сюжет та хоч якогось сенсу введення цієї лінії, окрім як зайвий раз нагадати, що в нього погано стоїть на жінок. Авторка виключає з історії те, що Ахіллес любив і Патрокла, і жінок, подаючи кохання до однієї статі обов'язково взаємовиключним щодо іншої 😭😞 З хорошого воїна, авторка робить Патрокла лікарем та карикатурною домогосподаркою, яка чекає чоловіка з роботи. Але, в останні миті його життя, вирішує змалювати Патрокла неймовірно вмілим воїном, певно задля зростання персонажа. Авторка пише, що він б'ється як лев, розкидає ворогів в усі боки, в ейфорії від власної сили, неочікувано навчившись військовій справі, хоча в книзі він ніколи до пуття не навчався як поводитись зі зброєю. Можливо, винне те, що історія Міллер йде врозріз з тим, що знаю з міфології. Можливо, мені вже пізно читати про настільки незрілих молодих людей (хоча я обожнюю янг едалт!!!)... Але мені щиро сумно, що ця історія була настільки не для мене, як я того очікувала 🥺