Левченко | Поділюсь трохи особистим про минулу ніч. Ми живемо в Києві на Татарці ...

Поділюсь трохи особистим про минулу ніч. Ми живемо в Києві на Татарці й прилітало тут за двісті метрів від нас з початку повномасштабки вже далеко за 10 разів, особисто я збився з рахунку десь на 13-14. І мова не про кількість індивідуальних прильотів, а про кількість атак, де в кожній по кілька штук. Чому саме тут - знають всі, хто хоч раз були на станції метро Лукʼянівська, але не буду розписувати, бо потім ще у чомусь звинуватять, хоча все відомо ще з радянських часів.Так от, я весь час в Києві, й за ці роки багато чого було. Я бачив особисто на свої власні очі з вікна приліт російських ракет - так, що спека від вибуху відчувалася на обличчі (запамʼятав це на все життя), неодноразово чув як ворожа ракета пролітає над будинком і як вона влучає, а один раз ракету збили майже прямо над нами. Вчора, коли йшов додому з нашого офісу, бачив приліт "шахеду" "в прямому ефірі" за сто метрів від себе. Ми тут вже добре знаємо різницю між "виходом" потужного ППО та чи прилетіло "знову туди" чи цього разу "не туди".І ось тепер ми навчилися доволі точно розуміти час між тим, як раптом змінюється звук двигуна "шахеда" коли він починає йти на зниження, й подальшим прильотом. Скільки часу є щоб заскочити з сонною малою на руках у ванну, якщо ви ще не там.Так, ракети значно небезпечніші, але то фактично мить. А ось цей звук пікірування шахеду, коли ти чуєш як він наближається, стає все голоснішим, досягає піку, й будинок тремтить від вибуху поруч - це зовсім інше. Особливо коли цих звуків десь до 15 за ніч. Як якісь гігантські комарі-монстри, яких ти не можеш просто прибити рукою, а які можуть натомість прибити тебе. Записав на памʼять кілька штук вчора...І як же ж невимовно прикро, що наші діти мають саме таке дитинство: сплять на підлозі у ваннах та по підвалах, звикають до звуків цих смертоносних "комарів" і "бабахів" (як каже наша доня Леля). Все через божевільного кровожерливого сусіда, через російський імперіалізм.Але я дуже вдячний нашим Силам Оборони, за те, що цих "пікіруючих шахедів" вчора було набагато менше, ніж ворог запустив. Я вдячний, що моя Леля може жити в українському Києві. Так, іноді з "бабахами", але все ж таки в своїй власній країні, бо хоч "шахеди" і літають, але ворожий чобіт не ходить по Хрещатику.Цими нальотами російський імперіалізм намагається нас зламати, щоб ми погодилися на будь-які його вимоги. Ми не маємо на таке піддатися. Тримаємо стрій, допомагаємо ЗСУ й тиснемо на владу, щоб та проводила соціально-економічну політику, яка відповідала б повномасштабній війні на саме виживання українського народу, а не продовжувала потурати олігархату. Разом - Сила!