LESTER розстановки | Чому мені так знайомо жити через страждання (продовження ⬆️)Після перш...

Чому мені так знайомо жити через страждання (продовження ⬆️)Після першої розстановки я довго ходила з новим усвідомленням: що я більше в контакті зі стражданням, ніж із успіхом.Я не дозволяю собі легкості. Я ніби будую життя навколо болю та страждань, бо наче це правильно, наче треба постраждати і саме так можна заслужити щось, так буде чесно.А успіх… успіх здається чимось, за що треба відпрацювати. Виправдати. Заслужити через страждання.І тоді я вирішила зробити ще одну розстановку, щоб подивитись, звідки це. Виявилось що з родової історії.Мій дід воював. І на війні, щоб вижити, доводилось убивати. А потім жити з цим.І в ньому оселилась провина та сором, за те, що вижив. За те, що вбив. За те, що передав життя далі так. За те, що досяг успіху таким чином.Він не дозволив собі радіти своєму успіху, своєму виживанню, своєму життю. Не дозволив собі святкувати своє виживання. Він відмовився від своєї успішної частини.І тоді життя стало спокутою. Спокутуванням сорому та провини. Радість — витіснена. Успіх — заблокований. Бо як ти можеш радіти, коли вижив ціною чужого життя?Ця переплутка передалась далі. У поколіннях. У мені.Я жила неусвідомлено в цій динаміці спокутування провини. Я боялась свого успіху. Я довго жила з установкою, що про радість не говорять, а коли доходиш до цілі та маєш результат, то треба мовчати, щоб ніхто не дізнався і не засоромив. Як тоді тебе, діду. Я десятки років не могла збагнути чому мені соромно, що я щось маю, те до чого йшла певний період. Я до цього йшла довго, а коли отримала, то мені соромно і хочеться провалитись крізь землю. Стати невидимою та непомітною. Тепер я знаю, що я проживала твої почуття, діду. Ті, які ти витіснив. Я даю цьому місце. Таким чином в моєму роду передалось життя. Таким чином колись досягли успіху. Такий був час.А зараз інший. Тепер я це бачу. І можу більше не ходити по минулим патернам поведінки, які колись допомогли вижити. Я можу радіти. Можу перемагати без страждань. Можу з легкістю і без почуття вини. Я можу жити своє життя, а не твоє, діду!Дякую засновнику розстановок Берту Хелінгеру за цей грандіозний метод! Якби не він, я б досі крутилась в старих патернах поведінки, повторюючи родові сценарії.