Володимир Зеленський дав інтерв’ю Саймону Шустеру, у якому заявив, що радше не підпише жодної мирної угоди, ніж змусить українців прийняти погані умови. Це не дипломатичний маневр, а інстинкт виживання держави, чиє існування намагаються підпорядкувати американському електоральному циклу.Але якщо війна прив’язана до дат Вашингтона, хто тоді визначає її фінал? Україна не програє, але й не перемагає. Країна виживає. Проте навіть найпотужніший героїзм потребує перепочинку. Питання лише в тому, на яких умовах він настане.Перемир’я без гарантій безпеки — це не мир, а технічна пауза, яка дає Москві час перегрупуватися. Воно має сенс лише тоді, коли буде вибудувана надійна система постачання зброї, санкційного тиску, захисту неба та критичної інфраструктури. Але, схоже, взяти на себе такі зобов’язання ніхто не готовий.Росія, у свою чергу, не руйнується, але живе в умовах постійної напруги. Ідеальний варіант для Москви — перемир’я без жорстких гарантій Києву: зафіксувати завойоване, знизити інтенсивність бойових дій, зберегти важіль тиску. Раціональність цієї позиції Путіна робить її політично переконливою для йому подібних.У цьому — головний нерв інтерв’ю Зеленського. Скарг у його словах немає, але є визнання залежності, яку жодна система гарантій не здатна остаточно усунути. Поки Вашингтон рахує час до наступних виборів, Київ змушений рахувати час до наступного удару. Через день чи через рік — не так важливо, якщо іншого захисту, окрім того, що є зараз, не існує.Підписатися: Леонід Нєвзлін