Fuente
Lamp Books | Книги та Анотації | Історії🧩 Задзеркалля 📜 Ірландський письменник Колум Маккенн переїхав д...
178 Vistas/Alcance
2026-09-13 17:35
Mensaje №2507
#Історії
🧩 Задзеркалля
📜 Ірландський письменник Колум Маккенн переїхав до Нью-Йорка на початку 1990-х років і взявся за роман, який мав об'єднати дві, на перший погляд, непов'язані історії: чоловіків-"пісочних хогів", що на початку двадцятого століття копали тунелі нью-йоркського метро, і сучасних безхатьків, які роками мешкали в тих самих тунелях, перетворених ними на власне житло під землею.
Розпочавши дослідження, письменник спершу занурився в архіви Нью-Йоркської публічної бібліотеки, де відшукав документальні свідчення про реальні аварії на будівництві тунелів, коли робітників буквально викидало стисненим повітрям крізь дно річки на поверхню. Проте архівних матеріалів виявилося недостатньо для другої, сучасної лінії роману — про людей, які мешкають у покинутих тунелях метрополітену.
Професійним викликом стало те, що Маккенн вирішив не покладатися на вторинні джерела, а безпосередньо познайомитися зі спільнотою тунельних мешканців, яких на той момент у Нью-Йорку налічувалося кілька тисяч. Він почав регулярно, по чотири-п'ять разів на тиждень, приходити до входів у тунелі й просто стояти там, курячи цигарки та розмовляючи з будь-ким, хто проходив повз. Письменник ніколи не видавав себе за безхатька — за його власними словами, бездомність неможливо підробити, вона видно по очах людини, — проте поступово, тижнями, здобув довіру кількох мешканців підземного світу, які зрештою почали пускати його у власні "кубла".
Серед людей, з якими познайомився Маккенн, була колишня наркозалежна на ім'я Дорін, яка щоразу перед його візитами прибирала своє тунельне помешкання, та жінка на прізвисько Брукліна, яка утримувала в тунелях півсотні котів, щоб ті боролися з пацюками. Письменник приносив своїм новим знайомим свічки, їжу та гроші, проте найціннішими вважав моменти, коли люди просто хотіли провести з ним час мовчки, нічого не просячи натомість, — саме в цьому, на його думку, полягала їхня людська гідність, яку суспільство здебільшого відмовлялося визнавати.
Дослідження не обходилося без ризику: один раз безхатько намагався напасти на письменника, іншого разу хтось наполегливо пропонував разом вживати наркотики. Обидва рази Маккенну вдалося вийти із ситуації, зберігаючи спокій і не форсуючи розмову.
Роман "This Side of Brightness", виданий 1998 року, поєднав історію чорношкірого робітника-тунелебудівника початку століття з долею сучасного безхатька на прізвисько Тріфрог, який мешкає у щойно збудованих тунелях сімдесят років по тому. Книга принесла авторові визнання критиків і згодом потрапила до короткого списку Дублінської літературної премії IMPAC.
Історія створення цього роману лишається переконливим прикладом того, наскільки далеко письменник здатен зайти заради художньої правди — не уявляючи чужий досвід із безпечної відстані, а роками особисто здобуваючи довіру людей, чиї голоси зазвичай лишаються почутими найменше.
Фільм на вечір | День сьогодні | Дискорд спільнота
🧩 Задзеркалля
📜 Ірландський письменник Колум Маккенн переїхав до Нью-Йорка на початку 1990-х років і взявся за роман, який мав об'єднати дві, на перший погляд, непов'язані історії: чоловіків-"пісочних хогів", що на початку двадцятого століття копали тунелі нью-йоркського метро, і сучасних безхатьків, які роками мешкали в тих самих тунелях, перетворених ними на власне житло під землею.
Розпочавши дослідження, письменник спершу занурився в архіви Нью-Йоркської публічної бібліотеки, де відшукав документальні свідчення про реальні аварії на будівництві тунелів, коли робітників буквально викидало стисненим повітрям крізь дно річки на поверхню. Проте архівних матеріалів виявилося недостатньо для другої, сучасної лінії роману — про людей, які мешкають у покинутих тунелях метрополітену.
Професійним викликом стало те, що Маккенн вирішив не покладатися на вторинні джерела, а безпосередньо познайомитися зі спільнотою тунельних мешканців, яких на той момент у Нью-Йорку налічувалося кілька тисяч. Він почав регулярно, по чотири-п'ять разів на тиждень, приходити до входів у тунелі й просто стояти там, курячи цигарки та розмовляючи з будь-ким, хто проходив повз. Письменник ніколи не видавав себе за безхатька — за його власними словами, бездомність неможливо підробити, вона видно по очах людини, — проте поступово, тижнями, здобув довіру кількох мешканців підземного світу, які зрештою почали пускати його у власні "кубла".
Серед людей, з якими познайомився Маккенн, була колишня наркозалежна на ім'я Дорін, яка щоразу перед його візитами прибирала своє тунельне помешкання, та жінка на прізвисько Брукліна, яка утримувала в тунелях півсотні котів, щоб ті боролися з пацюками. Письменник приносив своїм новим знайомим свічки, їжу та гроші, проте найціннішими вважав моменти, коли люди просто хотіли провести з ним час мовчки, нічого не просячи натомість, — саме в цьому, на його думку, полягала їхня людська гідність, яку суспільство здебільшого відмовлялося визнавати.
Дослідження не обходилося без ризику: один раз безхатько намагався напасти на письменника, іншого разу хтось наполегливо пропонував разом вживати наркотики. Обидва рази Маккенну вдалося вийти із ситуації, зберігаючи спокій і не форсуючи розмову.
Роман "This Side of Brightness", виданий 1998 року, поєднав історію чорношкірого робітника-тунелебудівника початку століття з долею сучасного безхатька на прізвисько Тріфрог, який мешкає у щойно збудованих тунелях сімдесят років по тому. Книга принесла авторові визнання критиків і згодом потрапила до короткого списку Дублінської літературної премії IMPAC.
Історія створення цього роману лишається переконливим прикладом того, наскільки далеко письменник здатен зайти заради художньої правди — не уявляючи чужий досвід із безпечної відстані, а роками особисто здобуваючи довіру людей, чиї голоси зазвичай лишаються почутими найменше.
Фільм на вечір | День сьогодні | Дискорд спільнота