Canal Lamp Books - @lampbooks - №1945
#Історії🧩 Задзеркалля
📜 Після Другої світової війни Самюел Беккет зробив крок, який для письменника звучить майже як самозречення — він відмовився від англійської мови. І почав писати французькою.Ірландець, випускник Триніті-коледжу, людина з блискучою англійською освітою, друг Джеймса Джойса — він мав усі підстави розвивати кар’єру саме англомовного автора. Його ранні твори були написані англійською. Проте після війни, оселившись у Парижі, Беккет раптом вирішив змінити мовний інструмент.Причина була не політичною і не вимушеною. Він зробив це свідомо. Пізніше Беккет пояснював, що французька дозволяє йому писати "без стилю". Англійська, за його словами, була надто багатою, надто слухняною. Вона спокушала риторикою, грою слів, літературною віртуозністю. Французька ж вимагала стриманості. Вона обмежувала. А Беккет шукав саме обмеження.У повоєнні роки він переживав глибоку творчу кризу. Участь у французькому русі Опору, постійна небезпека, втеча від гестапо — усе це змінило його внутрішній ландшафт. Писати "красиво" більше не здавалося чесним. Світ лежав у руїнах. Людина втратила певність. Мова теж мала втратити пишність.Саме французькою народився роман "Molloy", а згодом — п’єса "En attendant Godot". Лаконічність, сухість, майже оголена структура тексту стали його новим стилем. Парадоксально, але цей "антистиль" і зробив його впізнаваним.Згодом Беккет сам перекладав свої твори назад англійською. Але це вже були не первинні тексти. Вони відрізнялися, іноді суттєво. Автор дозволяв собі змінювати фрази, скорочувати або розширювати репліки. Фактично він створював дві версії одного твору — і жодна не була остаточною.Його мовний вибір став жестом дисципліни. Він навмисно позбавив себе комфортного інструмента, щоб дістатися до мінімуму. До паузи. До тиші між словами. У цьому мінімалізмі народився його театр абсурду.Коли у 1969 році Беккет отримав Нобелівську премію, він уже був автором, що існував між мовами. Його творчість не належала повністю ані англійській, ані французькій традиції. Вона перебувала в проміжку — так само, як його герої перебувають у стані очікування.Рішення писати чужою мовою не було втечею. Це був спосіб звузити простір, щоб почути головне. І саме ця добровільна "зрада" дала світові тексти, в яких мовчання звучить гучніше за слова.⊹➣ Books | Films | Events | Games | DS
141
26-03-11 18:30