Шок, розчарування, руки опустилися. Ці емоції я пережила сьогодні. У мене договір з покупцем. Усе, як має бути: ексклюзив. Є передплата. Він купує за державні гроші. Афганець. В смислі програма для тих, хто воював в Афганістані. Я телефоную йому, щоб повідомити, що, на жаль, вибір наш звужується через обмеження по квадратурі. А він мені каже:- Я вже давно купив. Ви ж мені не телефонували. Я сам в лікарню потрапив, тому не зміг Вас повідомити. Вибачте, але вже не треба. Я аж розгубилася. По договору в мене таке вперше. Передплата - 25% від гонорару. Не шкода людині. Я сіла і не можу прийти до тями. Уся палітра емоцій, що на початку посту. Що робити? Сваритися, судитися, махнути рукою? Блін, коли ж він встиг купити? Невже оформив? Там процедура на 2 тижні, ще й гроші знімати. Не розумію... Ми ж говорили 5 днів тому, все добре.. От, гад. Видно втіхаря паралельно вів перемовини. Думаю ці думки і дивлюся на телефон. І тут розумію, що я зателефрнувала іншій людині. Також покупцю, також по афганській програмі. Він купив через нас весною... Ім'я однакове. Блііііін. А я уже віру в людство втратила. Зателефонувала. Все добре. Працюємо. Пишу пост, і ще емоції. Ложки знайшлись, а осад залишився. Ми на цей момент витратили на покупця чистими 8 годин. Можна рахувати один робочий день. Ніби і не багато.. Але було дуже образливо. І хотілося покарати. Тепер у мене питання? Як Ви це проживаєте, якщо працюєте без договору? Адже, я думаю, Ви часто чуєте: я вже купив. А ви витратили на нього 3-5-6-10 -20 годин часу свого життя. У мене б нервів не вистачило...