Завдяки флешмобу автор/ка, перша сторінка й обкладинка я прочитала багацько перших сторінок і виокремила, які початки історій не працюють особисто для мене.Дисклеймер: це не універсальні поради, суто мої спостереження й висновки про власні вподобання❌ Описи природиОсобливо, якщо вони загальні й оперують якимись дуже широкими поняттями, типу ніч, темрява, поле. Не виникає розуміння сеттингу, сцена може відбуватися в полі під Києвом у наші дні, а може десь у вигаданому умовному середньовіччі.❌ Абстрактний персонажДля мене чим швидше вводять протагоніста, тим краще. Якщо історія починається з абстрактної дівчинки/чоловіка/русалки, то я не розумію, хто це й чи маю я за цією людино/істотою слідкувати. Навпаки мимоволі чекаю, що ці дівчина/чоловік/русалка за кілька сторінок зникнуть з сюжету або взагалі загинуть. ❌ Протокольний опис протагоністаЯ хочу поволі зацікавлюватися персонажем, збирати його історію як частинки пазлу. Якщо вже на першій сторінці я отримую про нього купу інформації — всю передісторію, особливості зовнішності, ще якісь рефлексії, то я все це благополучно забуду.Мені загалом подобається визначення інфодампу як фактів, до яких читачам і читачкам (поки що) байдуже. І інфодампи можуть буть і про персонажів також. ❌ Кровіща, насилля, смертіЯ люблю, коли в історії ставки зростають поступово. Якщо мені одразу видають детальні й важкі сцени, а я ще не встигла прив’язатися до персонажів, то в мене не виходить їм співпереживати. Мені просто поки що байдуже й некомфортно. ❌ ПрологиЯ просто хейтерка. Розумію, що іноді пролог працює на історію, але мені вони чомусь автоматично не подобаються та й по всьому.❌ Побутові сцениЯкщо це щось ну дуже буденне, типу персонаж/ка кудись запізнюється, або п'є кавусю (сюди ж класичне прокидається) то воно в мене працює як і опис абстрактної природи. Не викликає інтересу, не дає обіцянки, що буде далі.