Мені не сподобалася книжка Стівена Кінга. На цьому все, до побачення. Кінг — моя письменницька ікона. Як і багато міленіалів я дорослішала з «Воно», «Куджо», «Сяйвом» і вважала їх ідеальними текстами. Умовний «новий» Кінг мені також заходив, нещодавно я проковтнула «Згодом», а «Країна розваг» — взагалі одна з улюблених. Тому я взяла «Голлі» як читацькій подорожник — прикласти до ранки від «Задуму», який мені не зайшов. І на початку подорожник працював — було захопливо, було жаско, було досить огидно, але в першу чергу цікаво.А тоді я усвідомила, що мучаю книжку вже кілька тижнів, хоча зазвичай Кінга читаю за вечір-другий. Мабуть, мені було забагато ліній. І забагато тригерів. 1️⃣ У «Голлі» ми маємо подружжя стрімко старюючих інтелектуалів, які намагаються продовжити своє життя в дуже специфічний і гидкий спосіб (так щоб без спойлерів). Але попри всю специфічність спосіб не дуже працює. Частина розділів це їхні POVи з максимальним зануренням у біль, когнітивні зміни й страх смерті. Я боюся старості. Сильно. І ці розділи мене дуже тригерили. 2️⃣ Друга лінія — це спроби Голлі, приватної детективки, на честь якої названа книжка, сепаруватися від дуже токсичної і мертвої (це не спойлер) матері. 3️⃣ Третя лінія — молода поетка вчиться у дуже-дуже старої та геніальної колеги. І вона поволі відходить. І мені було дуже страшно це читати. Страшніше, ніж про професорів-маніяків. 💔 Фоново ще проскакують історії самотньої матері, яка має проблеми з алкоголем, дівчини-лесбійки з консервативної родини, яка пережила жахливі випробування, ковіду, клятого Трампа. Я читала повільно, долаючи приступи нудоти та сумних роздумів про старість і смерть. Я була перевантажена і ледь продиралася крізь текст. Нарешті дочитала. Фінал класний, усі отримали по заслугах. Але як же я втомилася від цього тексту. #Кузьміна_читає