"Україна дуже велика і дуже різна. У ній одночасно працюють сильні доцентрові й відцентрові процеси. У нас є сильна традиція горизонтальної самоорганізації — думаю, війна просто зробила її набагато видимішою. Наша ідея музею виросла з цього уявлення майже інтуїтивно. Ми тоді ставили собі досить просте питання: яким взагалі має бути музей сучасного мистецтва у XXI столітті в такій країні, як Україна? І сьогодні, через п’ять років, мені все більше здається, що відповідь навряд чи могла бути іншою.Але, звісно, за ці роки наше розуміння мережі відчутно змінилося. Спочатку ми думали про неї передусім як про спосіб децентралізувати інституцію, щоб важливе мистецтво лишалося там, де воно було створене. А тепер розуміємо, що просто мати кілька музеїв у різних містах недостатньо. Для нас зараз важливо децентралізувати не стільки професійну експертизу, скільки саме право визначати, що вважається знанням, що має культурну цінність і що заслуговує на видимість.Тому я б сказала, що ми весь час ніби перевіряємо нашу початкову гіпотезу реальністю. І поки що вона скоріше підтверджується, але водночас постійно ускладнюється. Бо одна справа — придумати красиву абстрактну модель, а зовсім інша — дозволити реальності її змінити".Інтерв'ю Tie2.lt: https://tie2.lt/ua/%d0%be%d0%bb%d1%8c%d0%b3%d0%b0-%d0%b1%d0%b0%d0%bb%d0%b0%d1%88%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%b2%d0%b0%d0%b6%d0%bb%d0%b8%d0%b2%d0%be-%d0%b4%d0%b5%d1%86%d0%b5%d0%bd%d1%82%d1%80%d0%b0%d0%bb%d1%96%d0%b7/