25 лютого 2022 року мільйони людей, залишивши свої домівки, їхали від війни, і, навіть, ще не знаючи цього, опинилися у новому для себе статусі. І вже пʼятий рік продовжують у ньому перебувати. За абревіатурою «ВПО» - не папери і не реєстри. Там люди. Їхні долі. Їхні сім’ї.Там діти, які втратили свою кімнату.Там батьки, які втратили роботу і ґрунт під ногами. Там літні люди, які залишили двори, де прожили все життя.Багато з них не виїхали з країни. Вони залишилися. Вони обрали Україну, навіть коли війна вигнала їх із дому. І це означає, що Україна повинна обрати їх.Допомога не може бути подачкою.Не може бути одноразовим рішенням чи випадковою виплатою. Потрібна система. Чітка, зрозуміла, справедлива. Така, що працює незалежно від того, що станеться завтра. Така, де кожен громадянин знає: якщо біда торкнеться його - держава має логіку дій, а не хаос.Саме тому нам потрібні не лише програми й постанови. Нам потрібні символи відповідальності.25 лютого - має стати національним Днем внутрішньо переміщених осіб. Він не має стати ще одним формальним рядком у календарі. Він має бути точкою державного зобов’язання терміном на пʼять років.П’ять років - достатній термін, щоби зробити все необхідне, аби статус ВПО став тимчасовим, а не довічним. Важливо запровадити на національному рівні єдиний маршрут підтримки ВПО - зрозумілу логіку допомоги. Маршрут, де людину супроводжують - від звернення до роботи, житла і повноцінного життя.Щоб люди або повернулися у свої вже безпечні громади, або повноцінно інтегрувалися в нові - з роботою, житлом і впевненістю у завтра. І забули про три літери ВПО назавжди. Бо справжня державна сила - це коли система працює для людини.Бо сьогодні переселенець - це хтось інший. А завтра це може бути будь-хто з нас.Я пишу цей текст із надією на тих народних депутатів, які бачать своє майбутнє тут. Які хочуть виховувати дітей і онуків в Україні, а не шукати запасний аеродром. Які розуміють, що війна не питає про статус і посаду - вона може постукати в будь-які двері.На тих, хто загруз у корупції і думає лише про власний відступ, я не розраховую.Я розраховую на тих, хто здатен побудувати державу, в якій людина, що втратила дім, не втрачає гідності.І де за абревіатурою стоїть не проблема, а відповідальність.Наші люди цього точно заслуговують.