🆎🆎🆎🆎🆎⛔️⛔️Ми не встигаємо зробити й кількох кроків, як у коридорі з’являється жінка. Висока, струнка, з рожевим волоссям. Вона рухається спокійно й вимірено, але в кожному її кроці відчувається якась внутрішня сила, щось таке, що змушує мимоволі звернути на неї увагу.Її очі холодні й уважні. Спочатку вона подивилася на мене, потім перевела погляд на Леоніда.— Запізнився, — каже рівним, беземоційним голосом.— На п’ять хвилин, — знизує плечима він. — Не критично.Я схрещую руки на грудях і починаю вивчати її уважніше, фіксуючи кожну деталь.— Це і є твоя «хороша подруга»? — питаю я, не приховуючи легкої іронії.Жінка переводить погляд на мене. Ледь помітна усмішка торкається її губ, але очі залишаються холодними.— А це і є та сама проблема, заради якої ти вирішив втягнути мене в усе це?— Не перебільшуй, — бурмоче Леонід. — Це не проблема. Це катастрофа.Я тихо фиркаю.— Приємно познайомитися. Я теж рада тебе бачити.Жінка робить кілька кроків ближче й зупиняється буквально на відстані витягнутої руки. Відстань стала близькою, але не загрозливою — саме такою, щоб можна було добре роздивитися одна одну.— Ліра, — коротко представляється вона. — І, судячи з усього, ти — та, через яку в мене сьогодні буде значно більше роботи, ніж зазвичай.— Грішна, — відповідаю я, не відводячи погляду. — І так, ти маєш рацію.Кілька секунд ми просто стоїмо й дивимося одна на одну. Вона оцінює мене, а я — її. І в цій короткій, насиченій тиші я зрозуміла головне: вона не боїться, а це добре. Бо в нашому світі боязкі люди зазвичай не живуть довго.— Ходімо, — каже вона нарешті, розвертаючись на каблуках. — У нас дуже мало часу.У «Грішна» сьогодні з'явиться ще одна героїня, в якої є своє історія. Впізнали?