Уже завтра о 18:00 Олівія Караєва зайде з ноги в свою історію 🤤😈🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Тут, у напівтемряві, освітленій лише м’яким світлом настільної лампи, я знову відкриваю папку на комп’ютері і починаю переглядати ще раз усі фотографії Давида Князєва, які в мене були зібрані. Знімки починаються приблизно з його шістнадцяти років і тягнуться аж до сьогоднішнього дня — ціла хроніка його життя, про яку він навіть не підозрює.Моя одержимість. Моя особиста залежність. Не називайте це коханням. Ні. Це щось набагато гірше, щось набагато темніше і небезпечніше, ніж просте почуття.Я хочу заволодіти цим чоловіком повністю і без залишку. Хочу забрати його, розламати на дрібні шматочки і надійно закрити від усього зовнішнього світу. Щоб він належав лише мені. Щоб з часом він почав молитися на мене, залежати від мене кожною клітиною свого тіла. Щоб він хотів залишитися зі мною і не міг більше уявити своє життя без мене. Як наркоман не може жити без своєї чергової дози, так само Давид Князєв одного дня не зможе жити без мене.Чоловік ще навіть не усвідомлює, наскільки глибоко він уже загруз у багні імперії під назвою Олівія Караєва. Він ще навіть не підозрює, що насправді ховається за цим милим, майже ангельським обличчям, яке так часто недооцінюють. Яке багато хто вважає незагрозливим і майже безпечним.Наївні. Наївні чоловіки.— Але ж ти, Давиде, не такий, правда?Готові?