🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Це була спонтанна ідея: я вирішив, що потрібно втекти від міста на різдвяні свята, подихати морозним повітрям і згадати, як це все починалося рік тому. Автомобіль під’їхав до входу, я розплатився з водієм і першим ділом рушив до рецепції.І там вона була. Анна.Сиділа за стійкою з усмішкою, яка ніби не змінилася за рік, хоча я добре пам’ятав її очі — такі ж живі, ті самі, що тоді трохи розбурхували мене. На ній була тепла вовняна кофта, а поруч стояла якась подруга, смішно намагаючись знайти правильний кут для селфі на тлі гірлянди.— Ден? — її голос прозвучав так, ніби час і правда не пройшов.Посміхнувся, відчуваючи, як тепло поширюється грудьми.— Привіт, Анно. Знову тут, так?Вона підняла брову і смішно знизала плечима.— Так, — каже. — А ти? Знову вирішив провести Різдво тут? Невже один?Я хитро усміхаюся.— Не зовсім один, — кажу, натякаючи на можливість пригоди. — І, чесно кажучи, не проти, якщо хтось приєднається.Анна сміється, а подруга тихо фіксує наші репліки на телефоні. Мені подобається, що все так легко, ніби ми знову ті самі.— Ти серйозний? — питає Анна, але її усмішка видає більше цікавість, ніж сумнів.— Абсолютно, — відповідаю. — Можемо розділити це Різдво на трьох.Анна замовкає на мить, наче перевіряючи, чи я жартую. Потім сміється, і це сміх знову нагадує мені минулий рік — щирий, теплий і трішки іронічний.— Ти завжди вигадуєш щось таке спонтанно? — каже вона. — Добре. Давай спробуємо.Ми швидко оформлюємо моє поселення, і я помічаю, що Анна теж здається трохи здивованою, але радісною. Ніхто не очікував, що це Різдво може бути таким… різдвяно-хвилюючим.Останні 24 години, щоб придбати « Різдво на трьох» по мінімальній ціні. Сьогодні о 00:00 ще один розділ і все❤️