⚠️ Увага! Це не навчальна тривога! Інтровертам приготуватися! @kpolovinko у своєму Планктоні підсунув нам головного героя-екстраверта, і він намагається втягнути нас у якусь екстравертну халепу — як-от знайти нову роботу, кудись постійно телефонувати і, о боже, ходити в гості!Ну добре-добре, будьмо чесними — я повелась і, прочитавши книгу, ні про що не шкодую 😅Максиму Єфіменку 24 роки, він намагається влаштувати своє життя, і від кількості його слів за секунду паморочиться в голові 😂 Але дайте Максу 50 сторінок — і це нікуди не зникне, та ви звикнете і не захочете з ним розставатися 😌Починається Планктон дуже весело, смішно (хоча іноді здається, що деякі жарти писалися у 2010-му) та по-молодіжному. Я навіть щиро сміялась вголос!Але далі за сюжетом Максим влаштовується на офісну роботу у велику компанію, і те, що починалося весело та цікаво, отримує свою глибину й ближче до кінця книги перетворюється на драму.Коли ти молодий, тебе аж розпирає від бажання показати свої навички світові. Коли ти дорослішаєш, уже не хочеш робити це безкоштовно. Чим більше головний герой вjobував, тим страшніше ставало від того, наскільки життєві події, які стають буденністю, насправді впливають на наше життя. Здається, що жодна книга мене ще не занурювала у такі глибини чистого повсякденного життя. Відверто — це моторошно.Потяг з ахуя до боргової ями відбуває з «Вампизда»-платформи просто зараз. (Їй-богу, це моя улюблена цитата.)Якщо я правильно розгадала задум автора, то навіть тема стосунків, сімʼї чи важливих родинних подій згадується побіжно на тлі масштабності роботи у житті головного героя. Якщо трагічні моменти книги займають пів сторінки, то роботі присвячені цілі розділи. Мені здається, що через цей прийом Половінко хотів показати, яке місце у житті Макса зайняла робота і все, що з нею повʼязано, навіть у порівнянні з тими подіями, які будують сенси. Якщо усвідомити, що це не художній вимисел, а скалькована реальність, то може статися справжній злам свідомості. За жанром Планктон — це життєвий горор, побутова трагікомедія з елементами детектива: хто ж такий Толя Кириленко? 🤔У цій книзі ви не знайдете філософських роздумів на тему «правильно і неправильно». Взагалі ніяких не знайдете. Бо вони тут відверто нікому й не потрібні. Головний герой просто проживає своє справжнє життя, у якому не існує жодних «білопальтових» людей, у якому всі роблять помилки — чи не помилки, а свідомі речі. До речі, перед прочитанням «біле пальто» (за наявності) доведеться зняти.Кожен гарний хлопчик — це тихий мудак, що не спалився. Якби перекласти цю книгу англійською мовою і видати на міжнародному ринку, то вона залетіла б аж бігом — настільки вона універсальна!Люди, які вjobують в офісах, повідкладайте свої мотиваційні книжки і читайте Планктона від Кирила Половінка. Для мене — це одна з найкращих книг сучасної української літератури, аналогів якої я не знаю. І я кайфую навіть просто пишучи про неї.P.S. У Планктоні знайшлося життєве навіть для книголюбів:Вона побачила книгарню й запропонувала зайти. Я ствердно кивнув, хоча мозок заволав про тривогу, а долоні зрадницьки спітніли.Уже за мить Катя підскочила до мене з цеглиною у твердій палітурці.— Знайшла!Я натягнуто посміхнувся, рахуючи сьогоднішні витрати й потенційні у майбутньому — баланс виходив негативним.