Легітимність — це суспільне визнання права здійснювати владу. Вона існує не лише тому, що це записано в законі, а тому, що більшість людей добровільно погоджується підкорятися цій владі, вважаючи її законною, справедливою або необхідною.

Легітимність набувається на виборах. Але витрачається вона щодня.

Якщо ми вже говоримо про data-driven decision making, то варто вимірювати не лише рейтинг президента в Одесі, у службовій їдальні, бані чи на зоні. Варто ставити складніші питання.

Наприклад: з якими людьми та рішеннями громадяни пов'язують власні очікування від держави? Які посадовці для них є символами змін? І скільки таких людей?

Для великої кількості людей як в армії, так і поза нею нове Міністерство оборони стало символом спроби змінити систему. Спроби відійти від моделі дідів-генералів, яких з армії може прибрати тільки інсульт під час запою з нагоди продажу спизженого дизелю.

І коли ми говоримо про суспільне сприйняття, то дискусія про те, чи було нове Міністерство оборони успішним, відходить на другий план. Політика працює не лише з фактами, а й із символами. Якщо влада не може пояснити свою позицію пересічному громадянину на протесті, то ця аргументація майже не впливає на суспільне сприйняття.

Тому звільнення такого посадовця — це не просто кадрове рішення. Це сигнал.

І якщо суспільству не пояснюють, чому це рішення було необхідним, частина людей закономірно починає сприймати його як демонстративне нехтування власними очікуваннями.

Саме так і витрачається легітимність. Не одним великим рішенням, а десятками маленьких, кожне з яких говорить людям: «ваша думка не має значення».

Vox populi — це не завжди істина. Але політик, який перестає її чути, рано чи пізно починає втрачати не лише рейтинг, а й право в очах суспільства визначати правила гри. Особливо тоді, коли можливості підтвердити свою легітимність на виборах тривалий час немає.