Вершиною українського продуктового ІТ є гуртовий продаж Вероніки Фен-шуй кожній людині на планеті з постійним наєбаловом по ціні. І зараз купа людей буде бігати й волати: «Божечки, що ж сталося? Ми ж тут будували українського продуктового однорога! Його перевіряли всі аудитори. От довідка є, можу показать». Розкажу вам історію. Стару. Є в мене друг. Прям ветеран-погроміст. І якось приходить він до мене та каже:– Тарасе, ми на роботі (а там була не те щоб мала ІТ-галера) робимо щось дуже дивне. Набраний персонал перевищує обсяг та складність задач, що виникають. А бухгалтер компанії нав’язливо просить у влаштованих на роботу, таких, що мають графік, начальство та план відпусток, незалежних українських ФОПів-ІТ-підприємців доступ до рахунків. Тобто, на перший погляд, нормальне об’єднання вільних ентрепренерів за 6% з валу. Драма настала буквально через пів року. Коли в Казахстані, ще при батьку Назарбаєві, якогось там заступника міністра відправили на криту хату будувати фігурки Золотої Орди з хлібного мякішу, ІТ-фірма закрилася. І виявилося, що через галеру, де махав веслом мій кент, просто проливався та кешувався тендер на якусь казахську жижиталізацію. Тому бухгалтер так наполегливо й просила доступ до рахунків ФОПів. А команда просто маслала в нуль замовлення з бірж фрілансу, щоб забезпечувати власну зарплату. Тобто фактично не було ніякої фірми, ніякого продукту чи результату. Це була програмістська мурашина ферма, яка маскувала спизджений тендер. І, як промовляв до Нео Морфей:«Мільйони людей живуть, нічого не підозрюючи, вірячи в ілюзію цього світу». І таких історій набагато більше, ніж ви думаєте. Завтра, може, саме ти, дорогий читачу, прокинешся, вип’єш кави та підеш імітувати роботу на чужій грошомийці, розвиваючи продукт без покупця й будуючи кар’єру, якої не існує.