Чому на сході України та у різних її містах розмовляють російською: пісня заглушеного голосуКолись на безкраїх степах Слобожанщини, в тихих селах Донеччини, над Дніпром і над Сіверським Дінцем лунала українська мова — пісенна, соковита, жива. Вона звучала в колискових, у весільних піснях, у молитвах і приказках. Схід України був українським не тільки по паспорту землі — а й по голосу свого народу. Але ця пісня з часом почала затихати. Її не вбили — її заглушили.XVIII–XIX століття. Царський заспів мовчанняРосійська імперія, розширюючи свої кордони, тягнула за собою й тінь русифікації. У 1863 році з Петербурга долинів Валуєвський циркуляр: «не було, немає і бути не може ніякої окремої української мови». Заборона книжок, викладання, друку. А далі — Емський указ 1876 року: українське слово в театрі, в науці, в освіті — заборонене.Голос української мови змушений був шепотіти.Кінець XIX – початок XX ст. Промислова пісня без мовиІмперія знаходить скарби в землі — вугілля, залізо, метал. Донбас починає диміти заводами, і з усіх куточків Росії з’їжджаються робітники. Російська мова стає мовою індустрії.Українські селяни, які шукали кращої долі, сором’язливо переходили на "общєпонятний". У містах — російська. У школах — російська. На вивісках — російська.1920-ті. Короткий весняний спів — українізаціяБільшовики, будуючи «республіку рад», ненадовго дозволили зацвісти слову. Відродження, українізація, школи, театри — це був квітень національного духу. Але...1930-ті. Смертельна тишаСталін прийшов із косою страху. Почалося полювання на інтелігенцію, а з ним і Голодомор 1932–1933. Українське село осиротіло, мільйони загинули, а на їхні місця прийшли колоністи з Росії.Українське слово замовкло разом із серцями тих, хто його носив.Післявоєнні роки. Російська — мова успіхуУ СРСР усе, що вело до кар’єри, престижу, «правильного» життя — було російським. Українську мову в містах називали «сільською», у школах її ігнорували, на телебаченні — висміювали. Хто хотів вижити — мовчав українською.1991. Незалежність. Повернення голосу?Україна здобула свободу, але мову не звільнила повністю. У багатьох містах Сходу й Півдня українське слово звучало як гість, а не як господар.У школах з’явилася українська, та вдома, на ринку, в медіа — переважала мова, якою навчили боятися, виживати, здобувати.Сьогодні українська мова повертається — як пісня, що довго дрімала, але не зникла.І кожен, хто говорить нею — продовжує цю поему відродження.Бо слово — це не просто звук. Це — пам’ять, кров, коріння і майбуття.Оксана Корчинська.Корчинський | Patreon | Мерч | Книга | Поставити питання