✨ Має бути щось магічне. Скоро ✨

Крізь єдине замащене вікно світло лилося на завалені книжками полиці, письмовий стіл, що стояв на трьох із половиною ніжках, і недопалки свічок. З-за однієї з полиць визирало вкрите плямами крісло. Воно нагадувало старого кота, невдоволеного тим, що його потурбували. Гнила дерев’яна підлога, перевантажена незліченними стосами книжок, стогнала й скрипіла під ногами. Книжки виливалися з шаф й стікали на підлогу, де лежали в калюжах свого чорнила. Їхні корінці були подерті, а сторінки вирвані. Минуло кілька хвилин, перш ніж до ___ повернулася мова. Запитання, що злетіло з уст, здивувало навіть її:— Тут було так протягом всього вашого життя? Ваш батько навмисно утримував усе в такому стані?— На жаль, — відповів ___ стримано. — Мій батько був генієм, але часто це означало, що його мало цікавили побутові справи, неприємна рутина повсякденного життя. Може, їй варто було б робити нотатки? ___ почувалася збентеженою. ___ був диваком та самітником, але в нього не було жодної причини жити в такому безладі. ___ більше не вважала його загадковим чоловіком зі світлини на звороті книжки.