Святі мученики Мануїл, Савел та Ісмаїл, рідні брати, походили зі знатного перського роду. Батько їхній був язичником, проте мати, християнка, хрестила дітей і виховала їх у твердій вірі в Христа Спасителя.Подорослішавши, брати вступили на військову службу. Як посли перського царя Аламундара вони були послані для укладення мирного договору з імператором Юліаном відступником (361–363). Юліан прийняв їх з належною честю і виявляв прихильність. Але коли брати відмовилися взяти участь у язичницькому жертвопринесенні, розгніваний Юліан, порушивши закон, ув’язнив мирних посланців чужої країни до темниці, як злочинців.На допиті він сказав їм, що коли вони зневажають богів, яких вони шанують, то не можна досягти між країнами ні злагоди, ні миру. Святі брати відповіли, що вони послані своїм царем з державним дорученням, а не для того, щоб розмірковувати про богів. Бачачи твердість віри святих братів, імператор велів піддати їх жорстоким мукам. Святих мучеників підвісили, прибивши руки і ноги до дерева, у голови встромили гвіздки, а під нігті рук і ніг вбили гострі спиці. Під час катувань святі воїни, ніби не відчуваючи мук, славили Бога і молилися. Зрештою, святим мученикам відтяли голови мечами.Тіла їхні Юліан наказав спалити, але раптово стався землетрус, земля розверзлася і прийняла у свої надра тіла святих мучеників. Через два дні, після старанної молитви християн, земля повернула тіла святих братів, від яких виходили пахощі. Багато язичників, які стали свідками чуда, що сталося, увірували в Христа і хрестилися. Християни з честю поховали мощі святих мучеників — братів Мануїла, Савела та Ісмаїла. Це сталося 362 року. Відтоді мощі святих страстотерпців прославилися чудотворіннями.Дізнавшись про вбивство своїх послів і про те, що Юліан з численними військами йде проти нього, цар Аламундар зібрав військо і став на межі своїх володінь. У великому бою перси здолали греків. Юліан Відступник був убитий святим великомучеником Меркурієм.Тридцять років потому благочестивий імператор Феодосій Великий († 395) побудував у Константинополі храм на честь святих мучеників, а святитель Герман, патріарх Константинопольський, будучи ще ієромонахом, написав на пам’ять і похвалу святим братам канон.#календар #свято_дня
Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій (Орест Володимирович Березовський) народився 5 листопада 1944 року в селі Коритне Вашковецького, нині Вижницького, району Чернівецької області.У 1961 році закінчив середню школу. Протягом 1962-1964 років навчався в Чернівецькому технічному училищі, потім працював у будівельних організаціях Чернівців.У 1966 році вступив на загальнотехнічний факультет Чернівецького університету. У 1969 році після третього курсу університету був зарахований на другий курс Московської духовної семінарії, яку закінчив у 1972 році.У 1970 році зарахований до числа братії Свято-Троїцької Сергієвої Лаври.18 березня 1971 року пострижений в чернецтво з іменем Онуфрій, на честь преподобного Онуфрія Великого, 20 червня того ж року — рукоположений у сан ієродиякона, 29 травня 1972 року — у сан ієромонаха.У 1980 року возведений в сан ігумена.28 серпня 1984 року призначений настоятелем Спасо-Преображенського храму Афонського представництва в селі Лукино.З 28 червня 1985 по 1988 рр. — благочинний Троїце-Сергієвої Лаври.15 грудня 1986 року возведений в сан архімандрита.У 1988 році закінчив МДА з вченим ступенем кандидата богослов’я.З 20 липня 1988 по листопад 1990 року — намісник Свято-Успенської Почаївської Лаври.9 грудня 1990 року у Володимирському соборі Києва рукоположений у єпископа Чернівецького і Буковинського.28 липня 1994 року Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром (Сабоданом) возведений в сан архієпископа і призначений постійним членом Священного Синоду Української Православної Церкви.22 листопада 2000 року возведений в сан митрополита.23 листопада 2013 року Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром удостоєний права носіння другої панагії.Рішенням Синоду Української Православної Церкви від 24 лютого 2014 року обраний Місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри.На Соборі єпископів Української Православної Церкви, що відбувся 13 серпня 2014 року в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі, обраний Предстоятелем Української Православної Церкви. Інтронізація відбулася 17 серпня 2014 року на площі перед Успенським собором Києво-Печерської Лаври.З 17 серпня 2014 року — голова Вченої ради Київської духовної академії і семінарії.#УПЦ #Предстоятель
Передчуваючи близьку смерть, святий Феодор уже звертався до Бога з останніми молитвами.Господь судив прославити Свого святого перед усіма жителями Гераклії. Вранці воїни, котрі брали участь у страті, побачили святого мученика живим і неушкодженим: Господь зцілив понівечене тіло святого і звів його з хреста, на якому той був залишений на всю ніч. Переконані на власні очі в безмежній могутності християнського Бога, вони тут же, неподалік від місця невдалої страти, прийняли Святе Хрещення. Мученик Феодор утримав жителів і воїнів, які увірували в Христа, від заколоту, кажучи їм: «Перестаньте, улюблені! Господь мій Іісус Христос, висячи на хресті, утримував ангелів, аби вони не вчинили помсти роду людському».Мученик Христовий добровільно віддав себе в руки мучителів. Йдучи на страту, святий одним словом відкривав двері в’язниць і звільняв в’язнів. Жителі Гераклії, які торкалися його одягу, зцілювалися від хвороб і звільнялися від бісів. Перед тим, як віддати себе в руки ката, мученик Феодор заповів поховати своє тіло в Євхаїтах у маєтку батьків. Своєму слузі Уару наказав записати всі муки, яких він зазнав, для повчання майбутніх поколінь християн. Потім мученик Христовий довго молився і, врешті, вимовивши слово «амінь», схилив під меч свою чесну і святу главу. Народ вшанував святі останки мученика великими почестями. 8 (21) червня того ж року їх було урочисто перенесено до Євхаїт. Під час перенесення тіла святого і вже в самому місті відбувалися численні чудеса на славу Христа Бога.Святий великомученик Феодор Стратилат, вірний до смерті Господу Іісусу Христу, безстрашний і жертовний воєначальник, хоробрий солдат, здавна шанується як покровитель православного воїнства.#календар #свято_дня
Святий Благовірний великий князь Ігор Київський і Чернігівський († 1147), у хрещенні Георгій, у чернецтві Гавриїл (у схимі Ігнатій), був сином чернігівського князя Олега Святославича. Він вступив на Київський престол у 1146 році, після смерті свого брата Всеволода. Не прихильні до роду Ольговичів кияни видали його Ізяславу Мстиславовичу, князю Переяславському. Ігорівська ікона Божої Матері була написана приблизно наприкінці XIV – на початку XV століть. Вона являє собою різновид Вишгородської (Володимирської). Це ікона давнього грецького письма. За всі століття з цього образу було зроблено чимало копій, і це свідчить, що вона завжди користувалася великою повагою.Один зі списків ікони зберігався в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. Перед цією іконою в останні хвилини свого життя молився великий князь Ігор. Він був великим любителем книг, багато читав духовної літератури, з юності проводив більшу частину свого часу в молитвах, роздумах про Бога, бесідах з ченцями і святими старцями. Він вже був близький до того, щоб піти від мирського життя. Але йому довелося за заповітом вступити на престол у Києві.19 вересня 1147 року, коли Ігор вже втратив владу і прийняв чернечий потриг з ім’ям Гавриїл, він був убитий озвірілим натовпом. Вірні люди поховали його в монастирі святого Симона. Ікону, перед якою він молився, стали називати Ігорівською. Її прикрасили срібною позолоченою ризою, а знизу був викарбуваний напис, який вказував, що вона належала святому Ігорю. На іконі також був короткий опис його страждань.5 (18) червня 1150 року його прославлені благодатними проявами мощі були перенесені до Чернігова князем Святославом Ольговичем і покладені в Спаському соборі.Ігорівська ікона мала славу чудотворної. До неї з молитвами приходили люди глибоко нещасні, які перебували у дуже скрутному становищі, в небезпеці або скорботі. І після щирих молитов та покаяння значні проблеми зі здоров’ям благополучно вирішувалися, до недужих приходило зцілення, знаходили примирення члени сім’ї, надовго розлучені жорстокими сварками або життєвими обставинами.Майже до середини ХХ ст. ікона знаходилася в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. Після перетворення в радянський час монастиря на заповідник ікону зробили одним із експонатів давньоруського мистецтва. У 1924 році було прийняте рішення про реставрацію деяких історичних пам’яток, зокрема й Ігорівської ікони Богородиці. Під час реставрації виникли незгоди між монастирською громадою і науковцями. Громада просила залишити ікону як є – під пізнім замалюванням, у ризі, бо такою її звикли бачити віряни. У відповідь на це директор Музею культів Курінний закликав громаду «до розуміння серйозності наукового підходу до реставрації і бажання побачити свої святині відчищеними від бруду віків і захищеними від впливу навколишнього середовища».Спочатку ікону сфотографували з обох боків. З кожного негатива зробили по три відбитки. Потім художниця Евенбах до 20 серпня 1924 року намалювала кольорову копію (на жаль, місцезнаходження її невідоме). Після цього реставратор Касперович почав розкриття ікони із-під суцільного (певно, олійного) нашарування. Розкриття провадилося до первісного оліфного покривного шару.Реставраційні роботи тривали тридцять чотири дні, але потім Ігорівська ікона була вивезена до Москви. Нині вона зберігається в Третьяковській художній галереї.Православна церква вшановує Ігорівську ікону Божої Матері 18 червня, в той самий день, коли святкується перенесення мощей князя Ігоря у 1150 році із Києва до Чернігова.#календар #свято_дня
Святитель Митрофан, патріарх Константинопольський, був сучасником святого Константина Великого (306–337). Батько його, Дометій, був рідним братом римського імператора Проба. Зрозумівши хибність язичницької віри, Дометій увірував у Христа. Під час жорстоких переслідувань християн у Римі святий Дометій з двома своїми синами, Пробом і Митрофаном, віддалився до міста Візантія, де став навчатися закону Господнього у єпископа Тита (242–272). Бачачи палке бажання Дометія потрудитися для Господа, єпископ Тит висвятив його на пресвітера. Після смерті Тита на єпископський престол був зведений Дометій (272–303), а згодом на нього були зведені його сини, Проб і, в 316 році, Митрофан.Прибуши одного разу до Візантія, імператор Константин Великий був захоплений красою і зручним розташуванням міста. Побачивши святість життя й мудрість святого Митрофана, імператор взяв його з собою до Риму. Невдовзі ж Константин Великий переніс столицю із Рима до Візантія і перевів туди святителя Митрофана.У 325 році для подолання єресі Арія в Нікеї зібрався Перший Вселенський Собор. Константин Великий випросив у святих отців Собору титул патріарха для святителя Митрофана. Таким чином, святитель став першим патріархом Константинопольським.Сам він, будучи тоді вже глибоким старцем, не міг бути присутнім на Соборі, а послав замість себе вікарія Олександра. Після завершення Собору імператор разом з отцями Собору навістив хворого патріарха. На прохання правителя імперії той назвав свого гідного наступника — єпископа Олександра, передрікши, що після Олександра патіарший престол посяде Павло, на той час чтець, а патріарху Олександрійському Олександру передбачив, що його наступником буде архідиякон Афанасій.Святитель Митрофан мирно преставився в 326 році, у віці ста сімнадцяти років. Мощі його спочивають в Константинополі, у храмі, спорудженому на його пам’ять.#календар #свято_дня
Касперівська чудотворна ікона Божої Матері є великою святинею міст Херсона та Одеси, де вона перебуває близько шести місяців на рік. Дні принесення її до Одеси (1 жовтня) і відходу її — в четвертий день Пасхи — стали великими церковними урочистостями.Вигляд цієї невеликої ікони, написаної олійними фарбами на полотні, наклеєному на дошку, справляє сильне враження. Владичиця і Богонемовля зображені тільки по верхню частину грудей. Богоматір зі скорботними очима на обличчі притискає до щоки Своєї Немовля Христа, притримуючи голову Його обома руками. Пригорнувшись до Пречистої, Младенець лівою рукою схопився за плат, що вкриває голову Приснодіви, у правій же Він тримає сувій.Згідно з переданням, ікона ця була наприкінці XVI століття привезена із Трансильванії сербом, який оселився в Ольвіопольському повіті Херсонської губернії. Переходячи від батьків до дітей, 1809 року святий образ став власністю поміщиці Касперової, яка мешкала в Ольвіопольському повіті, в маєтку Ново-Іванівці. Ікона була стара, і живопис до того потемнів, що важко було розібрати риси Божої Матері та Спасителя.У лютому 1840 року, переживаючи великі прикрощі, Касперова якось вночі довго молилася перед іконою. Під час молитви вона помітила, що лики Богоматері та Немовляти просвітліли і ікона чудесним чином оновилася.Від святої ікони Пресвятої Богородиці, що перебувала в будинку поміщиці, згодом відбулося безліч чудес і зцілень, після дослідження яких ікона була визнана Святішим Синодом чудотворною. До неї стало постійно приходити багато прочан, і 1844 року Касперова, вважаючи за неможливе утримувати чудотворний образ у своєму будинку, віднесла ікону до місцевого Микільського храму.1852 року жителі Херсона клопотали про дозвіл щорічно у свято Вознесіння Господнього хресним ходом приносити до них чудотворну ікону. А з 1853 року і жителі міста Миколаєва отримали можливість з 1 липня до 1 серпня поклонятися Касперівській іконі Божої Матері у своїх храмах.Під час Кримської війни 1853–1855 років Одеса, обложена ворожим флотом, переживала важкі часи. У серпні 1854 року святий чудотворний образ хресним ходом був урочисто перенесений до міського кафедрального собору, де перебував до 20 травня 1856 року.1855 року, на свято Покрови Пресвятої Богородиці, після того як одеський архієпископ Інокентій за великого скупчення вірян відслужив молебень перед Касперівською іконою, ворог відступив, місто залишилося неушкодженим. Одеса була врятована благодаттю чудотворного образу. Було вирішено «на повчання нащадкам зробити цю подію незабутньою, і день 1 жовтня — святом священним».Головним місцем перебування чудотворної ікони продовжує вважатися село Касперівка, але образ перебуває там недовго. Щороку до 1 жовтня його приносять із Касперівки до Одеси і він залишається там до середи Пасхальної седмиці, розміщений біля південної стіни передньої частини кафедрального собору. Іншу частину Світлої седмиці і найближчі тижні ікона перебуває в Касперівці, а на свято Вознесіння переноситься до Херсона, де перебуває до 29 червня. Потім до 1 серпня їй поклоняються жителі Миколаєва. У всіх місцях перебування ікони щопʼятниці перед нею читається акафіст.#календар #свято_дня
Агапіт Печерський, названий в Києво-Печерському Патерику «лечець безмездный» (лікар безкорисливий), був одним з перших ченців Києво-Печерського монастиря. Рік народження святого невідомий, але можна припустити, що він народився приблизно в 30-х рр. XI ст. у Києві. Ще за життя прп. Антонія він став ченцем Печерського монастиря, взявши собі ім’я Агапіт, що в перекладі з грецької означає «божественна любов».Агапіт отримав дар лікувати, зціляв хворих молитвою і зіллям, яке сам заготовляв. Спочатку він лікував ченців, а коли слава про нього, як доброго лікаря, поширилася, до нього стали приходити хворі з Києва й околиць. Агапіт лікував усіх, не беручи за це винагороди.У той час у Києві був знаменитий лікар вірменин. Хворих, котрих вважав безнадійними, він навіть не брався лікувати. Хворому боярину князя Всеволода вірменин передрік смерть через вісім днів. Проте Агапіт вилікував боярина молитвою і лікарськими травами. Із цього часу слава про Агапіта поширилася далеко за межі Києва. Вірменин, заздрячи йому, вирішив помститися. Послав до Агапіта засудженого на смерть чоловіка, давши йому смертельного зілля, щоб той випив перед зустріччю з преподобним. Агапіт молитвою і зіллям урятував чоловіка від смерті. Тоді вірменин підмовив своїх людей, які дали випити Агапіту отрути. Але Господь уберіг преподобного від смерті.У Чернігові захворів князь Володимир Всеволодович Мономах, якого лікував вірменин. Уже при смерті, князь послав гінця в Києво-Печерський монастир до ігумена Іоанна, щоб той відпустив Агапіта. Агапіт передав зілля для князя і за його молитвою він видужав. Володимир Мономах приїхав у монастир і привіз багато золота преподобному, але Агапіт не вийшов до князя. Пізніше Мономах прислав із подарунком одного зі своїх бояр. Агапіт відмовився від подарунків, сказавши, що князя вилікував Господь, і попередивши його, щоб він творив милостиню на знак подяки за своє зцілення.Після багатьох трудів і подвигів богоугодних преподобний Агапіт захворів. До хворого прийшов вірменин і після довгої розмови передрік йому смерть за три дні. Агапіт відповів, що проживе ще три місяці. Вірменин дав обітницю постригтися в ченці, якщо Агапіт буде жити більше трьох днів. Преподобний прожив ще три місяці і продовжував лікувати людей. Помер він 14 (1) червня 1095 р. Його святі мощі знаходяться у підземній церкві Введення у храм Пресвятої Богородиці в Ближніх печерах.#календар #свято_дня
Святитель Лука народився 27 квітня 1877 року в місті Керчі в родині аптекаря. У дитинстві захопився малюванням, проте художником не став. Він вирішив, що зобов'язаний займатися тільки тим, що корисно для страждаючих людей і вибрав медицину.У 1898 році Валентин вступив до Київського університету на медичний факультет. Після закінчення університету збирався стати дільничним земським лікарем, щоб допомагати бідним людям. Але саме в той час почалася Російсько-Японська війна, і Валентин (в миру) Войно-Ясенецький в 1904 році відправляється на Далекий Схід. Там почалася практична діяльність молодого хірурга. Тут же він зустрічає Ганну Василівну Ланську - свою майбутню дружину.У 1915 році Валентин Войно-Ясенецький випускає монографію «Місцева анестезія», яка була відзначена премією Варшавського університету.Щоб утримувати родину Войно-Ясенецький поєднував наукову діяльність із лікарською практикою в різних селах і містах.У 1917 році родина майбутнього Святителя переїжджає в Ташкент, у зв'язку з тим, що в дружини вченого був виявлений туберкульоз легень. Через деякий час вона померла, залишивши чотирьох дітей на виховання Валентина Феліксовича.Після смерті дружини Войно-Ясенецький повністю поринув у роботу, але при цьому постійно відвідував церкву, виступав на богословських зборах.У той же час Валентин прийняв священицький сан. Згодом отець Валентин вдало поєднував священство з діяльністю вченого та хірурга.У 1923 році священик Валентин прийняв важливе рішення стати ченцем. Постриг було звершено з ім'ям Апостола, Євангелиста, лікаря і художника Луки. У тому ж році він приймає архієрейський сан.За свою віру Святитель тричі заарештовувався і відбував заслання, проте й там не переставав лікувати хворих. У 1934 році побачила світ його наукова праця, “Нариси гнійної хірургії”, яка є актуальною і до нашого часу.На Кримську землю Архієпископ прибув в 1946 році. Тут його зустріли різні проблеми: післявоєнна розруха, закриті храми, відсутність священиків. Багато сил доклав Владика, щоб навести порядок в єпархії: перешкоджав закриттю старих храмів, відкривав нові, від священиків вимагав суворого дотримання церковних правил, постійно боровся з єрессю сектантства. При цьому Cвятитель не залишав медичної практики, консультуючи та оперуючи в Сімферопольському військовому госпіталі.Авторитет Владики був такий високий, що хворі під час богослужіння намагалися доторкнутися до його облачення, вірячи, що лише дотик допоможе їм подолати недугу.Земне життя Архієпископа Луки закінчилося 11 червня 1961 року, в День Всіх Святих. Він був похований в Сімферополі на цвинтарі біля храму Всіх Святих.#календар #свято_дня
Другий Вселенський Собор відбувся 381 року і довершив перемогу православ’я, здобуту 325 року на Першому Вселенському Соборі.У важкі роки, що минули після прийняття Нікейського Символу віри, аріанська єресь дала нові плоди. Македоній під виглядом боротьби з єрессю савелліанів, які навчали про злиття іпостасі Отця і Сина, став вживати слово «подобосущний» стосовно Сина до Отця. Це формулювання було небезпечне ще й тим, що Македоній виставляв себе як борця з аріанами, які використовували поняття «подібний до Отця». Крім цього, македоніани — напіваріани, які схилялися залежно від обставин і вигоди то до православ’я, то до аріанства — хулили і Святого Духа, стверджуючи, що Він не має єдності з Отцем і Сином. Другий єретик, Аецій, запровадив поняття «іншосущний» і говорив, що Отець має зовсім іншу сутність, ніж Син. Його учень Євномій вчив про ієрархічну підпорядкованість Сина Отцю і Святого Духа Сину. Усіх, хто приходив до нього, він перехрещував у «смерть Христа», відкидаючи Хрещення в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа, заповідане Самим Спасителем.Третя єресь народилася із вчення Валента й Урсакія. Вони намагалися обдурити православних єпископів, проголосивши, що Син Божий від Бога і подібний до Бога Отця, а не є творінням, як вчать аріани. Але під тим приводом, що слово «сутність» не міститься у Святому Письмі, єретики пропонували не вживати поняття «єдиносущний» стосовно Сина до Отця. Крім цих трьох основних єресей, було багато й інших лжевчень. Єретик Аполлінарій говорив: «Плоть Спасителя, взята з Неба із лона Отця, не мала людської душі та розуму; відсутність душі заповнювало Слово Боже; Божество залишалося мертвим протягом трьох днів».Для викриття єресіархів святий цар Феодосій Великий (379–395) скликав у Константинополі Вселенський Собор, на якому були присутні сто п’ятдесят єпископів. На розгляд святих отців було запропоновано затверджене на Римському Соборі сповідання віри, яке святий папа Дамас прислав єпископу Антіохійському Павлину. Прочитавши сувій, святі отці, відкидаючи лжевчення Македонія, однодушно затвердили апостольське вчення, що Дух Святий є не службова істота, а Господь Животворящий, Який ісходить від Отця, Якому з Отцем і Сином рівне поклоніння і рівна слава. Для спростування інших єресей: євноміан, аріан і напіваріан — святі отці підтвердили Нікейський Символ Православної віри.У Символі, ухваленому I Вселенським Собором, не йшлося про Божественну гідність Святого Духа, бо духоборчої єресі тоді не було. Тому святі отці II Вселенського Собору додали до Нікейського Символу 8-й, 9-й, 10-й, 11-й і 12-й члени, тобто остаточно сформулювали й затвердили Нікео-Царгородський Символ віри, який сповідується і нині всією Православною Церквою.Другий Вселенський Собор, крім того, встановив форми церковного суду, визначив приймати в спілкування через таїнство Миропомазання єретиків, які розкаялися і хрестилися в Ім’я Святої Трійці, а тих, хто хрестився одноразовим зануренням, приймати, як язичників.#календар #свято_дня
Але особливо згубною для Церкви виявилася єресь Арія, яка виникла на Сході. Арій наважився відкинути Божественну сутність Сина Божого і вчити про створеність Іісуса Христа. За велінням імператора було скликано 325 року Перший Вселенський Собор у місті Нікеї. Триста вісімнадцять єпископів зібралися на цей Собор, його учасниками були єпископи-сповідники в період гонінь і багато інших світильників Церкви, зокрема святитель Миколай Мирлікійський. Імператор був присутній на засіданнях Собору. На Соборі було засуджено єресь Арія і складено Символ віри, до якого було внесено поняття «Єдиносущний Отцю», котре назавжди закріпило у свідомості православних християн істину про Божественність Іісуса Христа, Який прийняв людську природу для відкуплення всього людського роду. Внести визначення «Єдиносущний» до Символу віри запропонував імператор Константин, котрий почув його під час обговорень та виокремив.Після Нікейського Собору рівноапостольний Константин продовжував активну діяльність на користь Церкви. Наприкінці життя він прийняв Святе Хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям. Помер святий Константин у день П’ятидесятниці 337 року і був похований у церкві Святих апостолів у заздалегідь приготовленій ним гробниці.#календар #свято_дня
