Сергій мав досить класичне осколкове поранення ніг, живота та спини. Був стабільним та при свідомості. Ми звертали увагу керівництва закладу на те, що йому підібрали неправильні знеболювальні і йому потрібна нормальна фахова допомога в реанімації. Його мама витратила більше 30 тис. грн тільки на знеболюючі препарати. Час йшов, раною на спині ніхто не займався, вона стала агресивною з високою температурою, але і тоді адекватних заходів вжито не було. Його лише вводили у сон. Далі були вихідні, де персоналу було ще менше і фактично він був сам на сам, його стан погіршувався, він просив, щоб звернули увагу на рану спини. Його намагалися перевести у Центральний військовий госпіталь, але не встигли, занадто багато часу було втрачено… Його організм не витримав постійного болю та прогресу рани, його життя обірвалося. Його врятували побратими на полі бою, довезли до стабпункту, далі складна дорога по медичній евакуації, стабілізація після критичного стану, військова медицина вчергове зробила неможливе, щоб в місті з найбільшим в Україні бюджетом його угробили…Наперед наголошуємо, що це не «політичні баталії чи ігри». Ця заява не є «питанням політики» як часто люблять розповідати високопосадовці, коли їм нічого сказати. Це все прямо стосується поранених військових та їхнього життя, тому поки не буде реальних дій — ми не зупинимося!У разі відсутності належної реакції до 14 червня 2026 року патронатні служби, волонтерська й ветеранська спільнота та небайдужі громадяни залишають за собою право вдатися до безстрокової мирної акції протесту для привернення уваги до ситуації та захисту прав поранених військовослужбовців.